Мед для Ворона - Селена Рейні

– Софіє!

Чоловік переліз через її сидіння і побіг за нею навздогін. При цьому, намагався не зважати на те, що вона залишала за собою доріжку з червоних капель.

– Софіє!

Вона вбігла у будинок. Денис слідом. А тоді вони разом вмить застигли.

З залу долинала лайка та дзенькіт розбитого скла. Не тямлячи, що робить, Денис зробив крок до дверей. Але боковим зором вловив, як зблідла Софія. Вона вся здригнулася. А тоді, вхопила його за лікоть, шукаючи хоч якоїсь опори. Можливо, була б на ньому кофта чи піджак, він би нічого не відчув. Однак дівчина торкалася холодною, тремтячою долонею до його голої шкіри. І цей льодяний дотик налякав Дениса.

Більше, ніж сварка за дверима.

Більше, ніж природні катаклізми.

Більше, ніж будь-що у світі.

– Це твоє виховання! – кричав чоловік.

– Моє? Так! Моє! Бо ти у вихованні доньки участі не брав! Тобі було ніколи! За бабами бігав, горілкою заливався!

– Була б ти адекватною, то може я б і не заливався!

У двері з іншої сторони щось полетіло. І Денис відсахнувся. Не через раптовий удар. А тому, що Софія злякано видихнула.

Більше слухати він не мав наміру. І слухати не сварку, а здавлене дихання Софії. Схопив її за здорову руку і повів на вихід, дорогою заглянувши у кухню і забравши зі столу свій телефон.

Посадив її в авто. Рушив. Але проїхав всього сотню метрів, звернув на узбіччя і зупинився. Дістав аптечку, взяв у свою долоню безкровну, холодну руку дівчини. Тепер він роздивився рану: Софія якось примудрилася розсікти застібкою ніжну перетинку між великим та вказівним пальцем. Доки він обробляв і перев’язував рану, дівчина навіть не пискнула.

Закінчивши з пов’язкою, він повіз її додому.