Мед для Ворона - Селена Рейні

– Ти щось нам намалювала? – усміхнено запитала жінка.

– Так. Ні. Тобто, не зовсім. Я… Це копія, – туманно відповіла.

Денис сильніше натиснув долонею на її поперек. Здавалося, Софія і справді зараз втратить свідомість від хвилювання.

– Можна розпакувати? – попросив дозволу тато.

– Так. Звичайно.

Денис помітив, що після його дотику, Софія висловилася ясніше. Що ж, доведеться весь вечір сидіти й ось так торкатися її. Ця думка йому сподобалася.

Тим часом його мама розірвала упакування. А тоді підняла картину так, що Денис вловив лише кольори: щось блакитне і зелене.

– Боже мій! – вигукнула мама.

– Ох, – його тато округлив очі.

– Матуся? – завовтузилася на руках Микити Міра.

– Це ти сама зробила? – вражено запитала Аліса.

– Та що там таке? – Денис ступив крок уперед, несвідомо переклавши руку дівчині на талію і тягнучи її за собою.

А коли побачив малюнок, очманів. Він знав, що вона гарно малює. Але це…

– Я не впевнена, що все так, як на фото, – окремі деталі було зіпсовано, – але надіюся, що вас влаштує.

Денис дивився на картину і не міг повірити своїм очам. Він ніби повернувся у той день, коли вони виїжджали на екскурсію у Підгорецький замок. Все було точно так, як він пам’ятав. Ось хмаринка, у якій вони з Алісою побачили образ Білої пані. У руках сестри ведмедик. На ньому футболка з героями улюбленого мультика. На мамі капелюшок. А тато у цілій сорочці.

– Я не впевнена, що замок точно такий, яким ви бачили його в той день. Але думаю, що схожий. Я пошукала архівні фото, які відповідали року, у який ви там були, – намагалася заповнити словами мовчанку. – Але якщо щось не так, я можу перемалювати, додати якісь деталі чи…

– Все так, як треба, – зі сльозами на очах мовила мама. – Дякую.

– Будь ласка, – простодушно відповіла Софія.

– Так, спасибі, – додала Аліса. – Я думала, що ми назавжди втратили це фото. А з ним і частину спогадів. А тепер…

– А тепер час робити замовлення. Софія повинна їсти, – втрутився старший Ворон.

– Так. Це правда, – Денис підвів її до м’якого диванчика на двох і допоміг сісти.

А перед тим, як вийти, кинув на сидіння поряд з Софією свій телефон, таким чином зарезервувавши собі місце біля неї. Зайшов на кухню і віддав сумку з їжею, попросивши викласти й принести для нього приготовлені страви. Якщо персонал і здивувався через таке прохання, то не показав цього.

Коли Денис повернувся на терасу, Софія вже усміхалася і розповідала про свою роботу. Зараз їй не потрібна була його підтримка. Але чоловік все одно, заради власного задоволення, поклав руку їй на спину.