Морок. Повірити у неможливе. - Лія Тан

Злата відкривши очі, ліниво кліпала повіками, упиваючись приємною втомою тіла та спокоєм. В каміні потріскували дрова, — романтика, ще й поруч коханий чоловік. Насолоджувалася його обіймами. Вже оговталася від шаленої пристрасті. Від кохання з Нестором, можна збожеволіти. Владний, ненаситний, наполегливий. Знову прикрила повіки, потершись щокою до його руки на якій лежала її голова. Раптом чоловік почав покривати поцілунками її потилицю та передпліччя. В приємній втомі посміхнулася. Він нахилившись поцілував її в щоку.

—     Ти вже прийшла до тями, моя спокусо?

Злата повернулася до нього обличчям. Погано бачила його мужні риси, адже він повернувшись на бік заступав собою світло. Посміхнулася йому.

—     Все добре? — Напружено поцікавився чоловік.

Злата звабливо пройшлася білими зубками по нижній губі. Нестор ніжно широкою долонею торкнувся її щоки. Прикрила повіки, знову ніжилася, відчувала його тепло.

—     Все добре. — Прошепотіла.

Вмить опинилася в ніжних обіймах. Гарячі поцілунки лягали на її обличчя. Цей солодкий дурман, паморочив розум. Упивалася своїм тихим щастям, пригортаючи його до себе.

—     Пора вечеряти. — Ніжно прохрипів чоловік, припинивши поцілунки.

—     Я не хочу... — Ліниво потягнулася Злата.

—     Ти мусиш, адже ти тепер не одна. — Суворо наказав Нестор. — Йти нікуди не потрібно. Вечеря вже тут.

Злата важко зітхнула, ніжачись в міцних обіймах.

—     Гаразд, але я спочатку хочу помитися.

Нестор посміхнувся, й поцілувавши її в кінчик носа, лагідно промовив.

—     Це теж не проблема. Тут все є. Зараз я накину дров в камін і підемо. — Відпустивши її чоловік піднявся.

Злата перевернулася на живіт, й забравши волосся з обличчя, спостерігала за Нестором. Високий, кремезний, дужий. Від цього споглядання хіть прокотилася тілом. При найменшому русі, здавалося на його тілі ворушився кожен м’яз. Він надто спокусливий. Як це не дивно, та вона в друге закохалася в того ж самого чоловіка, не знаючи та не відаючи хто він. Чоловік з мороку, який полонив її своєю харизмою. Погляд прикипів до широкої спини, на якій красувалося чудовисько на усі плечі.

Нестор здавався Златі справжнім велетнем, адже вона лежала на підлозі, на імпровізованому чоловіком ложі.

—     Навіщо тобі цей дракон на спині?

Накинувши дров, Нестор оглянувся, і якось напружено запитав.

—     Не подобається?

Злата знизала плечима. Вона над цим не замислювалася, просто було цікаво.

—     Не знаю, від нього трохи моторошно. — Чесно зізналася. — Хочеться дізнатися історію його появи.

Нестор хмикнув, і без емоцій кинув.

—     Я вже подумав, що ти проситимеш видалити його.

—     Несторе, я не лікар, але не дитина. Бачила чим закінчується таке видалення, крім цього це, мабуть, ще й боляче.

Підійшовши ближче, чоловік подав їй руку. Зловившись за неї Злата піднялася, й відразу опинилася на руках в чоловіка.

—     Ходімо в душ, а за вечерею, я розповім тобі історію появи цього красеня на моїй спині.

—     Твій красень, моторошний. — З критикою кинула дівчина.

Нестор посміхнувся, своєю звабливою посмішкою. Злата заворожено дивилася на нього, обвивши його за шию. Любила все у ньому, кожну мімічну зморшку, ледь помітний шрам на вилиці, і обожнювала ці великі, красиві сірі очі.

Прийняли душ і повернувшись, присіли за журнальний столик, на якому вже стояла гаряча вечеря. Їли повільно. Жартували й годували одне одного. Злата божеволіла від того, що відбувалося. У попередніх стосунках нічого схожого не було. Вона не раз сама влаштовувала романтичні вечори, та Денис вважав їх марною тратою часу. Він обожнював спонтанні любощі, і місце для нього значення не мало.

Пережувавши шматочок полуниці, дівчина знову пильно розглядала чоловіка поруч. Мабуть, він найкращий, з усіх чоловіків, яких вона знала. Цей чоловік повна протилежність її батькові — це шалено подобалося їй, адже бувши підлітком не розуміла, як мама може жити з батьком? Як терпить його приниження? Не раз заступалася за маму, хоча з цього ніколи нічого хорошого не виходило. Батько тоді зривався на ній, та усіх довкола. 

Прогнавши прикрі спогади кліпнула очима. Нестор теж дивився на неї.

—     Злато, що з тобою? — Стурбовано допитувався, теж припинивши вечеряти.

Розгублено заглянувши в його очі, посунувшись ближче, дівчина притулилася до чоловіка. Нестор відразу пригорнув її до себе, знову напружено запитавши.

—     Що тебе турбує, моя королево?

—     Все добре, мій королю. — Видала посмішку Злата, а тоді насторожено додала. — Знаєш, я хочу, щоб так, як сьогодні, було завжди.

Чоловік хмикнув, міцніше притиснув її до себе, впевнено заявивши.

—     А я не хочу, щоб було по іншому. — Ніжні поцілунки торкнулися її скроні.

Злата прикрила повіки, почувалася щасливою до запамороки, та якийсь незрозумілий страх гриз душу. Боялася втратити це все, та залишитися без нього. Вже життя свого не уявляла без цього чоловіка.

—     Я до нестями кохаю тебе, Несторе.

Обійми чоловіка стали міцнішими, а вуста відшукавши її губи, ніжно торкнулися їх, коротким поцілунком.

—     Злато, як довго я мріяв почути оці слова. За весь час від коли ми разом, ти лише вдруге сказала їх.

Дівчина відкрила очі, ледь всміхнувшись. Вона всім серцем кохала його, завжди говорила, що скучила за ним, як без нього погано, який він дорогий їй, для неї це теж було зізнанням, але очевидно він хотів чути це прямим текстом. Заглянула у напівтемряві в його очі, пообіцявши.

—     Тепер, я говоритиму, тобі це кожен день.

—     Ловлю на слові, — посміхнувся Нестор. — Головне, щоб не забула про свою обіцянку, як тоді у день закоханих.

—     Не забуду. — Відмахнулася Злата, й у своє оправдання кинула. — Не могла я тебе дочекатися в той день...

—     Чому? — Примружився Нестор.