Виходь за мене, милий - Міа Натан

- Я думаю, нам все ж треба забрати його звідси, - зробила я ще одну спробу повернутися.

- Якого біса, мала! - схопив він мене за плечі. - Ми й так забагато зробили для такого засранця, як він! Ти так до нього рвешся, що можна подумати, тобі дійсно мало одного чоловіка!

- Може й так!  (Даремно я це бовкнула!) Тільки не треба мене тут ображати, зрозумів!

Штовхнула його в плече та пішла до виходу.

Встигла помітити, як на обличчі Максима миттєво відобразився цілий калейдоскоп емоцій - спочатку здивування від почутого, потім образа та біль. 

Він таки дійсно на мене образився. Я на нього теж, трішки. Всю дорогу додому ми знову їхали мовчки.

Так само мовчки пішли спати. Не доготувавши вечерю. Голодні та злі. Більше того, Максим з якогось дива вирішив лягти на дивані. Ну, і добре! Ну, і чудово! 

Під ранок я прокинулась від того, що мій телефон, який лежав поруч з подушкою раптом ожив. Спочатку постукав в екран повідомленням на Viber, потім замиготів зеленим вогником нового повідомлення.

Я на автоматі розблокувала телефон одним доторком вказівного пальця. Месенджер похизувався новим аудіоповідомленням. З не надто популярного у мене, але вже добре знаного номера. З цього клятого номера ніколи нічого хорошого не чекай! Але замість того, щоб зразу видалити  це, просто зім'яти та викинути на смітник, я вкотре ведусь на  маніпуляції моєї цікавості. Натискаю на кнопку відтворення й чую такий рідний голос:

"- Алло! Слухаю!

- Привіт! Мені потрібно з тобою поговорити.

- Аніто! Я вже казав, нам немає про що говорити! Не дзвони мені!

- Як немає? А наша дитина?

- Слухай, не треба! Мене втомили твої…

- Я отримала результати тестів. Це хлопчик! І він твій на 99,9 відсотків!

Довге мовчання.

- Ти не радий? Зовсім?

- Ніта! В мене є дружина. І вона також вагітна.

- Але не від тебе! Томас більше ніж впевнений…

- Не ти і не твій брат будуть мені розповідати, чия це дитина!

- Прошу лише про одне. Давай зустрінемось і поговоримо. Дай цій дитині бодай якийсь шанс мати рідного батька! Я розумію, що наламала дров. Я винна! Визнаю! Але наш малюк тут ні до чого! Прошу тебе!

Знову пауза.

- При всьому моєму бажанні це не так просто. У мене Катя, і знову таки контракт про партнерство.

- Я розумію, милий. Але пообіцяй хоча б подумати! 

- Подумаємо!

- Дякую!"

Запис обривається, як і моє серце. 

Я встаю з ліжка. Тихенько йду в гардеробну. Тут у кутку все ще стоїть моя валіза. Я швидко збираю найнеобхідніше, вдягаюсь. На хвилинку зупиняюсь в дверях. Мені більше всього в цьому світі хочеться піти поглянути на Максима. Можливо востаннє. Але відганяю ці думки геть та виходжу з квартири. Вже на вулиці викликаю таксі до аеропорту.

Я дуже втомилась!

Мені час повертатися.

Я їду додому!