Виходь за мене, милий - Міа Натан
Зранку Аніту було не впізнати. Вона поводилася просто зразково. Виключно як колега по роботі.
Щось дивне почало відбуватися ще в аеропорту у Пекіні. Я на превеликий свій подив не зміг знайти свій телефон.
- Можливо, він якимось дивом потрапив у валізу, що ти здав в багаж або забув у номері, - сказала Ніта.
Це було дуже дивно та неприємно.
Ми прилетіли у Гонконг точно за розкладом. Я хотів якнайшвидше їхати до Каті. Але тут Аніті подзвонив Пітер й призначив нам термінову зустріч. Він прислав за нами машину прямо до аеропорту. Й ми поїхали. Але чомусь не в офіс.
- Він на новому об'єкті, - пояснила Аніта.
Їхали ми досить довго. Приїхали у якийсь готель. Зайшли в номер. Водій заніс навіщось наші валізи та швидко вийшов. Я зрозумів - ще не кінець.
- Аніта, чорти б тебе побрали, якого біса ти знову твориш? Ми ж наче про все домовились!
- Не кричи на мене! Сьомий день ще не закінчився й без прощального сексу я не залишусь. Ти й так мене вимучив за ці дні!
- Я тебе?! Ти сказилась! Це ти знущалась наді мною весь час й продовжуєш! Відчепись, врешті!
- Я відчеплюсь, коли отримаю те, що моє по праву!
- По якому ще праву, ти, схибнута стерва?!
-Не смій мене ображати! Ти хотів мене! Я бачила! Але якимось чином стримував себе. Та ти зараз визнав, що так і є!
- Коли це? Що ти верзеш!
- Ти сказав, що я знущалась з тебе. Але ти сам з себе знущався. Я лише пропонувала кохання!
- Ти мене вже забембала в усмерть тим своїм коханням! Без допомоги спеціалістів тут не обійтись! Тобі лікуватися треба!
- Я не психічна якась!
- Жоден псих не визнає, що він псих! А ти саме така!
- А, ось значить як?!
Вона схопилась за телефон. Я зрозумів, що зараз буде й кинувся до неї, аби не дати їй подзвонити. Але я стояв задалеко, а вона виявилась дуже прудкою. Ніта заскочила у ванну й зачинилась з середини.
Якого біса я вийшов з себе! Навіщо зірвався? Ось тепер маєш! Треба заспокоїтись.
Я почув, як вона дає розпорядження схопити Катю й привезти сюди. Але не в номер, а на "точку" та діяти за планом. Поки що, хай нею займуться двоє. Без збочень, акуратно. Я перелякався не на жарт. Мені хотілося вибити двері та придушити цю стерву. Але треба було тримати себе в руках. Заради Каті. Я зробив крок назад від дверей ванни.
- Аніта, вибач! Я не хотів тебе налякати чи образити. Може ти вийдеш і ми спокійно поговоримо?
Декілька хвилин вона мовчала. Потім клацнув замок та двері відчинилися. Вона зайшла у кімнату.
- Вибач, Ніта! У нас обох був тяжкий тиждень. Це, звичайно, мене не виправдовує, але як є. Я думаю, нам не варто вплутувати Катерину. Ми розберемось самі.
- Боюсь без неї не розберемось. Тим паче ти так до неї рвався. Сумував, як вірний пес.
Я відчув, що знову починаю закипати. Але взяв себе в руки.
- Ніта, передзвони своїм людям. Зупини цю дурницю!
- Ні, любий! Єдине, що на тебе діє - страх! Отже, його й отримаєш! Почекай ще зовсім трохи.
Й вона вийшла з номера. Я рвонувся за нею. Але у дверях з'явилась міцна постать з пістолетом у руці!
- Вже скоро! - почув я голос Аніти. Двері зачинились.
Вони знову відчинилися хвилин через сорок-п'ятдесят, коли я вже перебрав купу варіантів дій, але нічого путящого не вигадав. Я місця собі не знаходив від тривоги!
Аніта зайшла в номер, подивилась на мій стан та сказала:
- Як воно, знати що через тебе твою ж дружина зараз будуть мати декілька незнайомих чоловіків?
Першим моїм бажанням було кинутись на неї. Але я розумів, це не врятує положення, а навпаки погіршить. Я спробував заспокоїтись.
- Ніта, ти розумієш, що це вже серйозно. Дуже серйозно! Це кримінальний злочин!
- Зґвалтування групою осіб? Звичайно, злочин!
- Ти розумієш, що за це потрібно буде відповідати? І я тобі цього ніколи не пробачу!
- Так, я розумію і готова, - вона була суцільний спокій. - А щодо тебе… Ти для мене вже й так втрачений назавжди.
- Сонечко, не роби цього! Я прошу тебе! Ти отримаєш все, що забажаєш! Все, що тільки в моїх силах тобі дати!
- Ось бачиш який дієвий спосіб. А що я хочу, ти знаєш.
- Добре! Не питання! Просто відпусти її!
- Оце вже ні! Поки ти не дотримаєш обіцянку. А щоб, ти не передумав…
Вона підійшла до панелі на стіні, ввімкнула її. Налаштувала з'єднання з телефоном. На екрані з'явився якийсь підвал з матрацом на підлозі.
Вона мовчки глянула на мене. Я зиркнув на неї. Страшне передчуття заполонило мою свідомість.
- Аніта, зупини це! Ми ж домовились!
