Доленосна зустріч в Новий рік ❆ - Тома Глубокова
- Дивно, - пробурмотіла я, дивлячись на нього круглими очима. - Ти немов за помахом чарівної палички з'явився через стільки років і знову... Знову змушуєш мене порушувати всі правила і заборони, - шепочу. Він наближається, посміхнувшись.
- Я бачу все у твоїх очах. Ми обидва весь цей час просто існуємо. Тож давай... - Він погладив по щоці мене великим пальцем і нетерпляче ковтнув. - Тепер поживемо? Я хочу виконати всі твої мрії й довести, що всі ці роки я пам'ятав тільки тебе.
- Я теж пам'ятала... Просто я не розумію, чому через п'ять років ми так само яскраво відчуваємо це... Немов побачивши тебе, я згадала свої почуття. І вони стали сильнішими.
- Правда? - усміхнувся чоловік, підносячи до губ мою руку.
- Так. Я знову хочу бути з тобою. Немов прокинулася від сплячки й тепер мені потрібно наздогнати той час, який у нас забрали, - я заправила пасмо волосся за вухо і відчула рум'янець на щічках.
- Упевнений, наші батьки хотіли як краще, - прошепотів Юра. - Точніше, думали, що так буде краще. Думали, що кар'єра для нас має бути на першому місці та якщо нас не зупинити, ми зробимо діточок і житимемо за їхній рахунок. Але я зараз пам'ятаю, які в мене були думки тоді, у двадцять років. Я дійсно хотів бути успішним. Але точно не такою ціною. Не ціною самотності. І якби поруч усі роки була ти - вони не були б настільки нестерпними. Відчуй, - чоловік доклав мою долоню до своїх грудей, як він робив колись. І, крім м'якого теплого светра, я знову відчула дике серцебиття. Немов він зараз переживає так само як і я. А кожне своє слово чи рух продумує наперед.
- Я кохаю тебе, Юро... - підібгавши губи, я повернулася на п'ять років назад. Колись ми сиділи в простішій кав'ярні й дивилися на перший снігопад, а після я вперше зізналася йому в коханні. Він, як і зараз, посміхнувся, його очі запалилися, а серце, здається, забилося ще сильніше. Чоловік відпустив мою долоню, обхопив моє обличчя долонями та впився глибшим і чуттєвішим поцілунком, остаточно руйнуючи всі мої забобони.
❆❆❆
