Більше позитиву - Аліна Шапошник (Аліса Кін)

До зали увійшла Маша, кинула свою сумку на підлогу, як тільки побачила мене:

– Ні! Не кажи, що ти дивишся дораму, - вона блиснула карими очима і підібрала в пучок чорне волосся.

– Так, – мляво відповіла я.

– Так за десятибальною шкалою твоєї депресії це вісімка. Що трапилося? Викладай, – вона присіла поруч у крісло, навпроти.

Я розповіла їй все, що сталося зі мною сьогодні, про той безглуздий інцидент з запискою.

– Знаєш, я не здивувалася. Це на тебе схоже, – вона похитала головою, підтверджуючи свої слова.

– Що? Ти ось зараз мене назвала невдахою? – я відставила ноут.

– Ні, просто твоя поведінка передбачувана. Я це намагаюся сказати, – вона сіла у позу лотоса.

– Почекай, зараз мені потрібна подруга, а не психолог. Потребую підтримки.

– Вибач. Не переймайся. Гліб півроку вів себе по відношенню до тебе жахливо. Так?

 – Так.

– А сьогодні щось пішло не так. Правильно?

– Не так? – трохи обурилася.

– Не зовсім звичайно. І він тобі ще й допомогу запропонував. Отже, його почуття до тебе змінилися. Радій, тепер він перестане тебе зачіпати. Почнеш спокійно жити і забудеш про цю людину. Наступного разу будь обережнішою із записками. Ти дорам передивилася чи що? Час повернутися до реальності.

– Згодна.

У будинку пролунав дзвінок. Хтось прийшов.

– Я вийду відкрию, – з цими словами, я піднялася, пішла в коридор і перевзулася, накинула на себе куртку.

Мій шлях лежав через маленьке подвір’я, не поспішаючи відкрила залізну хвіртку. Переді мною стояв Гліб, винуватець мого нинішнього стану, в червоному пуховику, черевиках і без шапки, ризиковий хлопець.

– Ем. Привіт ще раз. Навіщо ти прийшов?

– Не навіщо, а до кого.

– І до кого ж?

– До Насті.

– Її немає.

– Я почекаю, - я впустила його. Навіщо йому Настя? Неважливо.

Гліб зайшов до будинку, як до себе додому. Роззувся, повісив куртку і пішов за мною у залу, сів на дивані біля мого ноута.

– Лера, хто там? – крикнула мені з кухні Маша.

– Це Гліб!

Через секунду Маша вже була в залі, з цікавістю розглядаючи хлопця, сіла в крісло. Гліба вона не знала, тільки чула про нього.

– Привіт, - Маша першою привіталася, мабуть, піддалася його чарівності.

– Привіт. Не знаєш, коли буде Настя? – він звернувся до неї, як ніби мене тут не було, хоча я стояла поруч.

– Хвилин через десять, – припустила Маша.

– Добре.

– Може, чай або каву? – Маша намагалася бути з ним гостинною.

– Ні, дякую, – він продовжував мене не помічати.

Поки я його розглядала, відкрилися вхідні двері, Настя зняла шапку з-під якої вивільнилося світло-русяве волосся. Ледве волочачи ноги вона роззулася, зняла і повісила пальто, стрибнула в свої капці і тільки зараз подивилася на мене своїми небесно-блакитними очима, потім на Машу, а коли її погляд зупинився на Глібі, весело промовила:

– Всі вже вдома, як добре. Привіт брате! - вона немов ожила, підбігла і обняла Гліба, який вже встиг встати з дивану. Він вищий за мене на голову, а Настя нижча, тому їй довелося злегка піднятися навшпиньках, щоб дістатися до його правої щоки і голосно чмокнути.

– Що?! Це твоя сестра? Та ні в життя! Ви не можете бути родичами. Це просто неможливо. Це як крапля води і бензину, - я сказала це вголос, тому, що всі дивилися на мене, а я в цей момент готова була згоріти від сорому.