Вибухова парочка - Аріна Вільде

Незважаючи на те, що до думки Царьова мені було до лампочки, образа все-одно засіла десь глибоко в душі, а ще я згадала, що вже два роки як ні з ким не зустрічаюся. За цей час мені навіть не вдалося познайомитися ні з одним хлопцем. Невже Кирило дійсно має рацію? Невже в сторону такої як я нормальних хлопець навіть гляне? Не дивлячись на мій розум, хазяйновитість і добропорядність?

Сміх і слова хлопців в'їлися в пам'ять і набридливої ​​платівкою крутилися знову і знову. Навіть вночі у снах я чула їх голоси і бачила незнайомих красенів які раз за разом замість мене вибирали якусь довгоногу модель.

І я зважилася.

Дістала з-під шафи заначку, пішла в наймодніший салон міста, пофарбувала волосся, відрізала косу, відвідала косметолога, накупила стильного одягу, записалася в зал і змінилася до невпізнання.

Мені лестило коли чоловіки дивилися мені в слід зацікавленими поглядами, коли підходили знайомитися на вулиці або в кав'ярнях і часто робили компліменти. Я стала відчувати себе більш впевнено, ось тільки Царьов, здається, зовсім не помітив у мені ніяких змін. Всі як і раніше проходив повз мене, немов я все та ж сіра мишка.

І ось через стільки часу я стою на сходах банкетного залу в облягаючій чорній сукні, з ідеально укладеним волоссям і легким вечірнім макіяжем і ловлю на собі його захоплений погляд, який він не зумів вчасно приховати.

Моя внутрішня жінка радіє. Не чекав, Царьов, правда ж? Замухришка давно виросла і перетворилася в красиву зрілу жінку, а принц як був блазнем так і залишився.

- Кхм - прокашлявся він, підходячи до мене, - відмінно виглядаєш. Чорна вдова вийшла на полювання? Тільки цур мене як кандидата на роль твого благовірного не розглядається.

- Дуже дотепно, Кирило Ігорович.

- Ви як завжди не спроможні оцінити моє почуття гумору, Любов Дмитрівна, - не звертаючи на мене жодної уваги Царьов піднімається по східцях і проходить всередину. Сама галантність, нічого не скажеш.

Я штовхаю двері і з банкетного залу виривається ціла какофонія звуків. Голоси людей, музика, дзвін келихів. Намагаюся знайти поглядом Кирила, так як сьогодні нам найкраще знаходиться поруч, але йому вже вдалося розчиниться в натовпі.

— Любочка, добрий вечір, дуже шкода що Федір Олександрович не зміг відвідати цей вечір, — до мене підбіг Олексій, один з наших партнерів, і я зрозуміла, що вечір зіпсований.

Самовпевнений, приставучий тип ніколи не втрачає можливість «насолодитися моїм товариством», одного разу він навіть примудрився затиснути мене в ліфті, благо забув натиснути на кнопку «стоп».

— Олексій Едуардович, - завжди звертаюся до нього офіційно, а то ще вирішить що ми перейшли на новий, ближчий рівень спілкування, - яка несподівана зустріч, ви, здається, ще кілька днів тому відпочивали в Італії.

— Ох, а ви бачу цікавитеся моїм особистим життям. Любочка, ви тільки натякніть і я зроблю для вас все що завгодно.

Розумій так: Любочка, ви тільки скажіть коли будете готові розсунути для мене свої ніжки і я відразу ж скажу пароль від своєї золотої карти (платинову, на жаль, банк видає тільки в одному примірнику), а ще занесу вас в свій розклад. Вівторок підійде?

— Ну, ви так нав'язливо додавали мене в друзі на «фейсбук», що неможливо було не піддатися такому натиску, — потрібно терміново линяти, знайти привід і линяти, інакше цей тип до кінця вечора не відлипне від мене. — Ой, бачу Царьова. Пробачте, мені треба терміново передати йому важливу інформацію, — і не звертаючи уваги на Олексія, біжу в бік Кирила, який вже обзавівся супутницею.

Вона блондинка. Струнка, висока і з видатним розміром грудей. А ще з накачаними губами. Ну, ось, чергова дівчина на ніч.

— Кір, нам потрібно піти привітатися з Марченко, це наш потенційний клієнт і він вкрай рідко відвідує такі заходи. Потрібно скористатися моментом, — проігнорувавши дівчину хапаю Царьова під лікоть і намагаюся відвести його від неї. Ми не розважатися сюди прийшли. У нас повно справ і це відмінний момент обзавестися новими знайомствами і зв'язками.

— Алла, я тебе трохи пізніше знайду, робота не дрімає, — посміхається він дівчині, яка злобно дивиться на мене. — Не могла почекати хвилин десять? — а це вже мені. Люто шепоче мені на вухо, не забуваючи озиратися на блондинку.

— Не хочу тебе засмучувати, але це та сама пані, яка Юдіна розвела на сто шматків і змилася далеко та надовго.

У мене чудова пам'ять на обличчя і навіть той факт, що дівчина колись була пекучою брюнеткою, не дав обдурити зір.

— Та годі тобі, — насупився Кір.

— Мисливиця за грошима. Так що тримай ширінку двома руками, а ще краще — навіть не намагайся розстебнути її сьогодні.

— А якщо мені закортить по «маленькому»? — знущається він, не зводячи з мене погляду.

— Доведеться потерпіти до будинку. О, Руслан Євгенович, яка приємна зустріч, — щиро посміхаюся Марченко, використовуючи всю свою чарівність.

Марченко на вигляд той самий чоловік, за яким жінка відчуває себе як за стіною. Високий, широкоплечий, з чіпким поглядом і красивими довгими пальцями. Вольове підборіддя, приємний голос і незвично пухкі для чоловіка губи. Я багато чула про нього і про його бізнес-хватку, але дістати контракт з його компанією досі так і не вдалося.