Мед для Ворона - Селена Рейні

– Артуре, хочеш цю ніч провести у мене? – зненацька запитала Софія.

В тому, що її друзі з’ясовуватимуть стосунки сьогодні, сумніві не було. І вона дуже не хотіла, щоб хлопчик просинався від криків, як це часто було з нею у дитинстві.

– О, так! А попкорн мені купите? – запитав, підтягуючись до її вуха.

– І кока-коли куплю, – змовницьки прошепотіла у відповідь.

Її бажання забрати до себе дитину на ніч, друзі сприйняли спокійно. Вже о восьмій, Софія, тримаючи за руку похресника, вийшла з їхнього дому.

Вони повільно прогулялися, зайшли у магазин, накупили продуктів для вечері. Прийшовши додому, Софія переконала дитину в тому, що краще відразу зробити найбільш неприємну роботу. Тому вони відразу виконали завдання для гуртка на завтра.

Доки малий вирішував приклади, Софія, на замовлення похресника, малювала зайченят. Цього разу вони сиділи на галявині й чаювали. А оскільки вона намалювала яскраве, обіднє сонце у кутку аркуша, то довелося одягнути на голови зайчат солом’яні капелюшки.

Вони приготували на вечерю спагеті з овочами. Цього разу, викладаючи їжу на тарілку, Софія не стримувала свою фантазію. Її порція перетворилася у тигра, а спагеті Артура – у жирафу.

Тоді вони переодягнулися у піжами. Аби було святковіше, у вітальні розвісили усі ялинкові вогники, які знайшли на горищі. Увімкнули мультик і запихаючись солодощами, реготали над пригодами Радості з комедії «Думками навиворіт».

Зробили перерву, за яку Софія змусила Артура почистити зубки. І правильно зробила, бо хлопчик заснув не дочекавшись фіналу мультфільму. А Софія ще довго сиділа біля дитини, легко перебирала пальцями його м’яке волосся та думала про своє майбутнє.

Цей вечір, проведений з Артуром, був одним з найвеселіших у її будинку за останні місяці.

Загалом у неї було насичене та щасливе життя. Друзі, улюблена робота, подорожі. Але де б вона не була, щоб не робила, все це ставало світлішим, кращим, довершеним, коли поряд була якась дитина.

З дітьми будні ніби наповнювалися казкою. Дорослі просто живуть собі, в той час, як діти постійно і невгамовно чогось чекають. Вони мріють про літо, бо хочуть канікул та бажають покупатися в озері за містом. Осінь їх приваблює колючими каштанами та можливістю чи не щодня користуватися новою, яскравою парасолькою. Зиму вони не уявляють без доброго чарівника Миколая та сніговика. А весною радіють першим перелітним птахам та квітам, що викльовуються з відмерзлої землі.

Софія щороку ставила вдома ялинку, бо так треба. Фарбувала яйця на Великдень, бо це традиція. Вона перестала відчувати магію першого червня. Та і перше вересня нічим не відрізнялося від інших днів. І вже точно не могла пригадати, коли звертала увагу на каштани під ногами та перші квіти на городі.

А от сім’ї, в яких були діти…

Загалом, з дітьми навіть дорослі здатні торкнутися якоїсь магії.

І без цієї дитячої магії, майбутнє малювалося їй похмурим.

В цей момент Софія твердо вирішила, що вона хоче дітей. Нехай навіть вони з’являться на світ зовсім не традиційним способом. Через контракт…

Тремтячими пальцями вона схопила телефон. А тоді швидко, щоб не передумати, написала повідомлення Денису Ворону:

«Ваша пропозиція ще в силі? Ми можемо завтра о дванадцятій дня обговорити деталі?».

Відповідь прийшла за хвилину.

«Так. Я прийду».

Ще через мить Денис запитав адрес її пошти й відправив їй контракт для ознайомлення.

І під рівне дитяче сопіння Софія почала читати детальний договір на батьківство.