О, мій Бос - Ірен Васильєва

- Я сама вирішу, що мені робити і як. Не Вашого розуму справа. Вже не маленька. І хто винен тому, що мені доводиться гуляти нічним містом?

- Лізі - Моєму терпінню прийшов кінець - Вже пізно. Сідай, будь ласка, в машину, я підвезу тебе додому.

І як результат, мені довелося силою садити її в цю  трикляту автівку.

- Скажи адресу, де ти живеш.

- Ще чого. Я можу й тут вийти.

Як мені хотілося відвести її до себе.

- Лізі, не випробовуй моє терпіння, або ти говориш свою адресу або я везу тебе до себе. Але одна на вулиці ти не залишишся.

- Добре, я покажу дорогу.

Ми їхали мовчки. Я намагався дивитись на дорогу, а не на неї.

Висадивши свою колючку, надіслав їй повідомлення. І отримавши відповідь був радий немов той хлопчисько.

Вважав, що перший крок зроблено. І як відповіла значить натяк зрозуміла. Але тут….

Знову цей Вінс, знову веселий сміх. Краєм вуха почув про зустріч у місцевому барі після роботи. Хотілося знову завалити справами і не кудись не відпустити. Але розумів, що це невихід. Силою я її не втримаю.

І сам пішов туди. Як побачив, що Вінс із Машею секретарем, подругою Лізи, шури мури крутить так одразу і видихнув. Але не надовго. Той, вочевидь, притягнув свого друга, що активно намагався приставати до моєї Лізі. Обіймав її і таке інше. Та, звичайно прибирала його руки, ввічливо відшиваючи. Але хлопець натяків не розумів або вдавав що не розуміє, продовжував свої дії ще активніше.

Як результат напився. Ще якась дівка причепилася біля бару. Спочатку вилася переді мною своїми грудями, намагаючись зацікавити. А мені було важливе лише те, що вона прикривала мене від цікавого для мене столика. Дівчина, не досягши моєї уваги почала дратувати.

Написав Лізі. Відповідь не надійшла. Та вона навіть не поглянула на той чортовий телефон.

Через якихось сорок хвилин, при цьому встигнувши накачатися в мотлох, отримав довгоочікувану відповідь.

Сфокусувавши помутнівший погляд на телефоні, знову тішуся як пацан. Білобриса лялька прийняла мій гарний настрій як знак і приступила до ще більш активних дій. Почала танцювати мені майже еротичні танці.

Здалеку бачу моя колючка постійно кидає погляди на телефон, чекаючи від мене відповіді.

Усміхнувся і пішов до неї. Досить цьому упирю її лапати.

Обережно притиснувшись ззаду, щоб вдихнути її солодкий аромат. Це було найкращим моментом за весь сьогоднішній вечір. І прошепотів

– Тут.

І отримав в нагороду її здивування і захоплення, що дали мені зрозуміти, я тут радше раді, ніж ні.

Офіціант допоміг влаштуватися поряд із нею. Чому я був дуже вдячний. Хлопець точно отримає добрі чайові.

Сиджу, в очах двоїться. А бажання придушити Вінса та його дружка нікуди не поділося. А навпаки, посилилося.

Другий і сам здогадався, що він тут зайвий і звалив перший, а потім і сам Вінс прихопивши з собою скромницю Марію. Вона навіть у вічі мені дивитись боялася.

Про себе посміхнувся. Ось нарешті ми й удвох.

Але ні, чортова дівчина з бару, все ніяк не вгамовувалась. Повисла на мені немов на жердині, і задоволено посміхається.

- А ти хто ще така. - Проспівала та, невдоволено зиркаючи на Лізі.

А моя в моєї колючка настрій прямо на очах почав ріхко змінюватись. Але через пару хвилин зібралася. Гордо підвелася і пішла, кинувши на прощання.

- Я мила ніхто, і вже йду. Приємного вам вечора.

І швидко попрямувала на вихід.

От зараза. І треба було цій дівкі так невчасно причепитися. Відштовхнув не задоволену фурію, і помчав слідом за Лізою. Але та вже встигла сісти у таксі.

Ну що ж, робити нічого, довелося в п'яному чаді сідати за кермо і наздоганяти. Сам винен.