О, мій Бос - Ірен Васильєва

Злюся з кожною секундою все більше. Мені так вечір зіпсував. Кавалера мого злякав, «він йому не подобається», а хто його в загалі питав. А сам із цією? У-у-у. Зараз точно когось придушу. Причому з особливою жорстокістю.

- Любий, ну ти чому так довго? Я скучила?

Проспівала пташка. А бос уже не так посміхається. З побоюванням на мене дивиться. Очевидно здогадався про мої думки і бажання звернути їм обом шиї. Або, швидше за все, моє кровожерливе бажання було прямо написане на моєму обличчі.

- А ти ще хто така?

Нарешті пташка і мене помітила

А мені чомусь так гидко і боляче. Та невже я ревную? Зібралася. Розправила плечі, які встигли змарніти. Потім розберуся у своїх почуттях. Досить, що я через нього на роботі засмучуюсь.

- А я мила ніхто, і вже йду. Приємного вам вечора.

Встала і швидко попрямувала на вихід.

Бігла так, мов вовки за мною гналися. Спіймала таксі і вирушила додому. Потрібно розібратися у собі. Ще не вистачало запасти на боса. Чи я вже запала?

У сумці затріщав телефон. Дзвонить мій мучитель. Відключила і жбурнула його назад у сумку.

Знову дзвінок. Не беру. Він знову дзвонить. Вже й водій так не гарно зиркає. А я його розумію, і саму цей звук уже дратує.

На п'ятий дзвінок все ж відповіла

- Що ти хочеш?

- Вийди з таксі, я їду по заду.

Обернулася. Точно, знайома мені машина їде слідом.

- Не вийду. Їдь назад. Там пташка свого милого вже зачекалася.

- А ти що ревнуєш?

Посміхається ще?

- Ще чого. - Фиркнула.

- Ліза, вийди і ми поговоримо нормально.

- Ні.

- Через тебе я п'яний сів за кермо, та ще й на телефон відволікаюся. Виходь уже з цієї чортової машини. І ми поговоримо.

Я ніби прозріла, та він ледве стояв на ногах. Як він за кермо то сів? Кричу водієві, вимагаючи зупинитися. Той висадив мене у найближчих бордюрів, а сам лаючись собі під ніс поїхав далі.

Не встигла я вийти, як Майк під'їхав.

Вивалився з машини, бо вже ледве стояв на ногах. І стоїть так хитаючись, і грізно дивиться на мене.

- Ти куди це втекла?

- А тобі яка різниця? У тебе там пташка на колінах гніздечка вила, не хотіла заважати.

Хмуриться стоїть, і продовжує свердлити мене не добрим поглядом.

- Сідай у машину.

- Ти, що з глузду з'їхав? Ти п'яний. Я з тобою у такому стані нікуди не поїду. І тебе не відпущу.

- Добре. Значить, посидимо тут. - І впав на бордюр.

Стою. Не знаю що мені робити. Майкл, підібравши коліна, опустив на них голову. Сидить тихо. Може заснув? А мені що робити? Ну, не можу ж я його так залишити. І за що мені все це?

Тяжко видихнула, стала думати що мені робити.

Майкл мовчав. А я зрозуміла, без допомоги того ж Вінса з Машею мені явно не обійтися.