О, мій Бос - Ірен Васильєва

Елізабет

Минув тиждень з того випадку в барі. Майкл поводиться суворо як злий і неврівноважений бос, продовжує завалювати роботою. Більше не було ніяких смс. Та навіть банальної посмішки в мій бік жодного разу не проскочило.

Я взагалі його не розумію. То він був такий люб'язний, то холодний. То знову милий, навіть дбайливий, і знову холодніший за лютий мороз.

Може, це я щось неправильно розумію? Або я бачила тільки те, що хотіла. Адже він мені не байдужий. Так, я це визнала. Адже приховувати такий факт від самої себе якось безглуздо.

І знову дилема. Як бути далі? Може, він чекає від мене якихось дій? Адже я теж в останній тиждень почала його цуратися. Чортівщина якась, і що мені робити? Як усе набридло.

Тяжко зітхнув, подумки даючи собі завдання не виїдати власний мозок. Будь що буде. Потрібно пустити все на самоплив. А там буде видно.

На вихідні поїхала на дачу до тітки за місто. Свіже повітря мало піти на користь і розставити всі думки по місцях. Похід на річку, сонячні ванни та свіже приємне повітря, без автомобільних вихлопів. Мрія всіх міських мешканців. До того ж трохи засмаги не зашкодить. Настрій був добрим.

План відпочинку був простий. Пікнік біля річки. Поговорити з улюбленою тіткою. Викинути всі погані думки і відпочивши повернутися до дому. І може навіть пройтись магазинами перед роботою і остаточно підняти собі настрій.

Ну, це так було задумано. А як вийшло на практиці, навіть згадувати сумно. Весь час у голові думки про боса роєм крутилися. Та ще, як на зло, телефон удома забула. А якщо мені хтось подзвонить? Аж там щось термінове? Точніше, не термінове, а надія, хоч і дурна, але надія на те, що він подзвонить. Так що летіла з дачі наче за мною вовки гналися, весь настрій від свіжого повітря розвіявся немов дим.

І насамперед зайшовши до квартири, схопила телефон. А там... порожньо. Точніше мені звичайно багато хто зателефонував, наприклад Маша з якою ми стали хорошими подругами, мама з татом дзвонили та й пару друзів. А от той про кого я так багато думала весь час, так і не дзвонив. Пинаючи себе всіма можливими не добрими словами, сподіваючись привести думки та емоції в порядок, провела залишок своїх вихідних.

Про похід до магазина навіть думати забула. Настрій взагалі впав нижче нікуди. Хоча, як виявилось було куди нижче. Просто я про це поки що навіть не підозрювала.

Правду каже прислів'я. «Не кажи гірше нема куди, бо справді стане гірше». Отож і стало. У понеділок поспішала на роботу, ось бігла наче точно на якесь свято. А там знову облом. Шеф на тиждень у відпустку звалив. Та ще й та сама блондинка, яку я встигла за поріг виставити, прискакала.

Уся така щаслива. Щось прощебетала, мовляв, «милий» просив його не турбувати у відпустці. Можна подумати, я збиралася його турбувати. До того, як дізналася, що він із цією куркою зійшовся може й думала подзвонити разок інший. А тепер... а що тепер...

Сказати що мені сумно та боляче, означало би нічого не сказати.

Мабуть я сама винна. Ми з різних шарів суспільства. І бути нам разом тільки в моїх мріях.

Тож треба зібратися с думаками і братись за роботу. Її я точно втрачати не планую. Принаймні зараз.

Місяць потому

Як мене все дістало. Шеф завжди незадоволений, на роботі доводиться затримуватися до півночі майже завжди.

Доводиться розбиратися у справах, деякі з яких взагалі не входять до моїх обов'язків. Так щей на додачу ця мимра «Сонечка» новоспечена наречена боса, до речі та сама мимра блондинка…

Згадавши через що мені довелося пройти за останні декілька тижнів… несвідомо стисла долоні в кулаки. Зім’явши документ, що тримала. 

Ох... З мене вистачить. Я чесно  намагалася звільнитися сама, ще тоді, коли дізналася про їхнє заручини. Але не тут то було.

Контракт, який я з дуру підписала не дивлячись, влаштовуючись на роботу не залишав мені жодних шансів на звільнення за власним бажанням. До закінчення терміну його дії. І чим цікаво я в загалі думала, коли його підписувала?

А тепер як виявилося, сама собі підписала смертний вирок. Дивитися на всю цю хрень у безпосередній близькості, так би мовити на перших місцях.

Перебираючи робочу пошту, весь час доводилося перекидати листи від нареченої в окрему папку. Про те, щоб прочитати хоч одне навіть не йшлося. Не хочу я знати подробиці їхнього особистого інтимного життя. Боюся не стримаюся і придушу свого улюбленого боса. І взагалі якого хріну вона пише на робочу пошту? Що, особистого часу, проведеного в дома мало? Чи це вона мене так спеціально злить?

Бос постійно гарчав. А я що, відповідала йому взаємність. Сам винен. За його безглуздим контрактом сама я не можу звільнитися. І якщо я його так дратую, як він показує, то чому не підписав мою заяву? Не знаю, що він там задумав. Але з мене вистачить. Втомилася. Нерви на межі.

На додачу ночами кошмари сняться. Так і бачу весілля цих голубків. Фу.

Ну що ж містере Реймсе, ви не залишили мені вибору, доведеться зробити так, щоб ви мене звільнили самі. Або я точно збожеволію.

* * *

Вісім нуль – нуль, шеф у себе в кабінеті, вимагає свою ранкову каву, а мене так і підмиває сипнути йому отруту. Сама не знаю чому, але серджуся на нього.