Кращий друг мого чоловіка - Тая Смоленська

- Іване, мені щось зовсім погано, давай викличемо таксі і поїдемо додому, - прошу чоловіка, коли розумію, що знаходитися тут стає зовсім нестерпно. Я хочу знати правду. Якомога швидше. Моя параноя розвивається зі швидкістю світла, мені вже починає здаватися, що Аня не випадково зачепила ногою мого чоловіка під столом.

- Ми тільки-но приїхали, Олю. Ну ти що. Тарасов образиться, якщо ми так швидко покинемо свято.

- Давай півгодини тоді ще побудемо і тихенько підемо. Тут он скільки народу, ніхто й не помітить нашої відсутності, — благаю його, а сама подумки вже сейф відчиняю.

- Оль, ну яке додому. Добре ж сидимо. Ну що ти, як завжди, жахлива зануда.

Мені стає шалено прикро через його слова. Я відступаю від нього, сідаю рівно. Спина, наче натягнута тятива. Ще трохи й розплачуся. Жахливий вечір. Просто огидний.

- Гаразд, я викличу таксі і сама додому поїду, а ти залишайся з хлопцями, веселись, - вичавлюю з себе прохолодно і дістаю телефон. Так навіть краще. Зможу не чекати поки Іван засне, а одразу ж сейф відкрию і все перевірю. Але все ж таки в глибині душі сподіваюся на те, що чоловік мене зупинить, скаже що одну нікуди не відпустить.

- Не потрібне таксі, я відвезу тебе. Я на машині, - піднімається зі свого місця Макс і я підіймаю на нього здивований погляд.