💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Кровна мста - Ярослав Яріш

Кровна мста - Ярослав Яріш

Читаємо онлайн Кровна мста - Ярослав Яріш
касоги при Мстиславі. І не дивно, бо війна дає їм пожиток, дає срібло. Руські ж воїни раділи, не прийшлося їм воювати й кров руську лити.

Брати ж стояли отак посеред ріки, не відпускаючи один одного. Не змогла чорна сила стати поміж князями руськими, не затулила їх серця гординя, не послухалися намови лукавої. Так і поділили вони землю по Дніпру: Ярослав як брат старший лишився княжити в Києві, Мстислав же сів у древній землі сіверській. Запанував тоді мир на землі руській, була-бо між братами любов щира. Вони разом боролися проти печенігів, разом воювали з ляхами, перемігши їх та повернувши Русі землі галицькі, які колись ляхи забрали собі незаконно. Чернігів розширився, розбудувався, князь Мстислав заклав у ньому один із найбільших соборів того часу – церкву Святого Спаса.

Епілог

Минуло з того часу два роки. Була зима, якраз по Рождестві. У дворі княжому в Чернігові зійшлися всі великі бояри землі руської. Прибув і сам Ярослав, прибули посадники з Новгорода, Ростова, Суздалі, Смоленська, Іскоростеня, Волина й Червена. Усі дивувалися, як розрослося княже місто на Десні. Мстислав же частував усіх щиро в новому дворищі своєму, розливаючи меди та вина грецькі. Гостям дорогим дав чаші та кубки золочені, сам же пив із дерев’яного. Не любив розкоші, а лиш простоту, як дідо його Святослав. Зі свого місця підвівся посадник новгородський, велій боярин Коснятин, підняв свій кубок.

– Рекли колись старці новгородські до князів варязьких, що велика є земля руська, та нема в ній ладу. Я ж говорив тобі, княже Ярославе, що земля руська велика є і лад у ній буде. Тепер же речу, і всі слухайте: велика є земля руська, що краю її не видно. Розкинулася вона поміж морями північним та південним, на заході у гори Карпатські впирається, а на сході із Дону та Волги воду черпає. Тож речу вам – є лад на землі руській і буде довіку! П’ю за князів землі руської!

– Слава князю київському!

– Слава Мстиславові та землі сіверській!

– Слава! – загукали враз усі бояри і дружно випили.

Так тягнувся цей пир до пізньої ночі. Підхмелений Турик вертався додому, до своєї молодої жони вже після півночі. Повернувшись тоді з того сольства, він оженився з Калиною, успадкувавши всі добра боярина Мирослава, а також вуя свого Середича. Він став веліїм боярином, сидячи дуже близько від Мстислава. Вони з Калиною оселилися в Чернігові, Турик звів гарний дім біля княжого дворища. Калина чекала, доки він прийде з пиру.

– Чого не спиш? – Голос його трохи заплітався від випитого меду.

– Тебе дожидаю.

Жона спочивала на ложі, встеленому ведмедном. Була одягнена у легку шовкову сукню, саме давала груди маленькому синашу. Він сердився, сопів біля маминої груді, а тоді голосно цямкав, добре затягнувшись молоком.

– Ти ж знаєш, жоно, що від мужа, який вертається з пиру князівського, толку мало. Бо подушка йому буде м’якша за жінчині груди, а сон солодший за її вуста. Мед бо у князя Мстислава дуже густий.

Калина посміхнулася – звикла вже до його жартів.

– То приповідка хіба що для старого. У мене ж муж молодий, і добрий мед тільки розігріє його до жони.

Турик засміявся.

– Мудра ж була твоя мати, що тебе такого навчила.

Тим часом синаш малий крутив головою і ще більше сопів, борячись із собою та маминою цицькою. Він ніяк не міг вирішити – чи смоктати йому далі, чи таки спати. Сон нарешті переміг. Калина обережно підняла його й поклала в люлю, тоді заколисала, аби заснув міцніше. Турик нагнувся над малим, поцілував його. Далі повернувся до жони, обійняв її та повалив на ведмедно…

Вони лежали собі на ведмедні втомлені й задоволені. Турик вперся очима у сволок, заклав руки за голову й думав про щось. Калина притулилася біля нього, поклавши йому голову на груди.

– Про що думаєш, муже мій?

– Приповідку згадав гарну: «Велика земля руська, і лад у ній буде».

– Чула-м її не раз – батько все повторював.

– І Роман, отець Луки, та й сам Лука такоже дуже її любив.

– Отець із Романом великі други були. Лука від них багато навчився…

– А твій батько, певно, навчився від Коснятина. Дідько, як же гарно вони стали в один ряд.

– Що? – не зрозуміла Калина.

– Пусте.

Калина, розімліла ласками мужа і втомлена справами господарськими та малою дитиною, заснула. Турик же не склепив повік. Тільки жона поринула в сон, як він підвівся, надяг сорочку й ногавиці, взув черевії. Тоді накинув корзно й підперезався мечем.


Борислава на пиру вже не було. Так само, як і Коснятина та ще декількох бояр. За столами лишилися тільки найдужчі бояри, які вирішили боротися із князівським медом до кінця – хто кого.

Турик пішов у другому напрямку і скоро побачив свіжі сліди на снігу, які привели його до княжої конюшні. Двері були легко прочинені – звідти видиралося надвір слабке світло від свічки. Турик зайшов. У конюшні було досить тепло, мороз лишився за дверима. Пахло свіжим сіном, соломою, кінським духом. Турик ішов на світло, розмову всередині чув усе ліпше. Говорив Коснятин:

– Нагадати хочу, що про нашу розмову не має знати ніхто. Бо ми є рада боярська і речемо від всього люду руського. Маємо виконувати волю дружини, боярства, купців, навіть смердів, а не забаганки княжі. Князі наші добрі суть, але частіше думають гарячим серцем, аніж холодною головою.

Коснятин затих, мабуть, почув за спиною кроки Турика. Озирнувся. Малка побачив і Борислав.

– Добре, що-с прийшов, Малку. Сядь отут, коло мене, – запросив боярин, а до інших сказав: – Турик давно вже достоєний поміж нами бути.

Молодець присів на перевернений жолоб, що служив лавкою. Бояри, що тут зібралися, прийняли його за свого і

Відгуки про книгу Кровна мста - Ярослав Яріш (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: