Шестикрилець. Шоломи в сонці - Катря Гриневичева
Хиталася як лист під легіт теплої туги:
– Шеломи, мріє, о, шеломи в сонці! Сяйний звал обкрутив її мов у танку, міниться день, лопочуть стяги, полум’я міди кричить у простори:
– Слава цілині, Романовій!
І зелен-бір мете землю, шумить:
– Владійте веселі, ви, що зберете все в єдино!
Іще грають весняні води під дарабами, шугає живина верх тисячі потоків:
– Вам, споконвічні ґаздове, все до дна, скляче й срібнолуске! Земля ж, глянь! Розсікається рудою й мармором, б’є цілющими джерелами, у пристрасній жажді, – віддати все своє.
-----
Княгиня спить. Котиться сувій-далина: над Сяном ватри горять… Молоді груди, оперті об зброю, стережуть вічних меж. Он дуб скандує в повазі повість про красу борні. Кожда п’ядь землі тут – свята.
А там, – обриси могутних міст шпилями здержують хмари. Княгині звиджується, що це селища самих святинь. Шум життя, як луна казочних розговорів навдивовижу ухові б’є в землю з птичих висот. У крутіжи блисків роздирає повітря стрімкий лет коліс під звидами вітрогонних ковчегів.
Чиясь рука встромлює тугійше трясучку калини за синь-обшивку шапки. Гилька сміється всіми ягодами від руху завзятої голови. Щораз перекликаються стійки. У луні стежних огнів пісня черкає воду, ластівка…
-----
Стук! – стук!
Двері настяж… Увійде Товстий, просторічний:
– Ви мабуді спали, княгине?
Насилу находила себе:
– Так, я снила хвилину і ще гойдаюся проміж мрій.
– Моя сім’я б’є чолом, просить вечірний хліб із нею поділити. Княжичі? Не проснулися ще з дороги. У світлиці ваше ложе готове, якраз там спалили кадило.
Встала у призадумі: богомогутне сонце горіло й досі, як ватра над чорною смугою борів, вказувало болючий шлях, проміряний у сні.
Вона зійшла поволі зі сходів у каменю, на яблуневий сад під росою, – ніби слухала боярових слів, якими намічував приваби новосілля, та хиляла біле чоло на той бік своєї туги.
– Там… Дністер… – засвідчила у якійсь хвилі бойким движком брів.
Випрямлена, хиталася полегки у своїх довгочубих чижмах із ширинки, милувала очима смугу овиду верх піль, де товпилися роззолочені хмари зі щитами та з копієм. Тоді ж стала торжественна аж до дна карих зіниць і з силою окликнула своє серце:
– Так, чи інакше. Галич… буде наш!
Оглавление ШЕСТИКРИЛЕЦЬ НА КАМ’ЯНІЙ МЕТОПІ З ВІТРОМ ЗА ГОРИ ЛЕГЕНДА ЦЕРКОВНОГО ВІКНА КУНА – ПРАВУ НА УЖОК ПРОБ’Ю ГОРИ… ВІТРИЛА ПЛЕЩУТЬ… ВЕЛИКА ГЛУША «БЪАКЫ КОРКОДЫЛЪ»… СОНЦЕ В ГАЛИЧІ ЛИСИЦІ БРЕШУТЬ… ЗАВИХОСТ ШОЛОМИ В СОНЦІ ХАТА БЕЗ ДАХУ І НА ЩИТАХ, НА ЧЕРЛЕНИХ ІІ «ПОЧИТАНІЄ» ІІІ СОВИ, ЛИЛИКИ, КЕРТИЦІ ІV СКИПЕТР І ЯБЛУКО V ТІНИ НОЧІ VІ «АКИ ЦВІТ ОУВЯДАЕТ» VІІ ВАТРА ПРОТИ ВІКОН VІІI ЗАДУШНИК IX СИНЕВІДСЬКИЙ МОНАСТИР Х ЗАВ’ЯЗИНИ XІ МІСТ НА КОТАНІ XІІ ХИЖАКИ ЗДАЛЕКУ XІІІ СЕРЕД СВОЇХ XІV СРІБНА ШАПОЧКА XV ВЕСІЛЬНІ ПРИМАРИ XVІ НЕОДНАКОВІ МРІЇ XVІІ НА КРИЛАХ СЛОВА XVІІІ ПІСНЯ ГІРСЬКОГО ГНІЗДА XІX НАВОЙКОВА СІМ’Я XX ЛИС У ТЕРЕМАХ XXІ
