Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Після цих приготувань, тоді як Віктуар займалася іншими речами, читала розділ із «Софи»,[15] один лист Елоїзи[16] та дві казки Лафонтена,[17] щоб відновити в пам’яті декілька відтінків тону, який мала намір засвоїти для цього випадку. Між тим мій кавалер зі своєю звичною поспішністю під’їжджає до дверей мого будинку. Швейцар відмовляє йому в прийомі, бо я хвора, – подія перша. В той же час він передає йому записку від мене, але написану не моєю рукою згідно з прийнятими мною правилами обережності. Він розпечатує її й виявляє почерк Віктуар: «Рівно о дев’ятій, на бульварі, навпроти кафе». Він вирушає туди, і там маленький лакей, якого він не знає, – або так, в усякому разі, йому здається, бо це все та ж Віктуар, – пояснює йому, що він має відпустити коляску і йти за ним. Уся ця романтична обстановка ще більш розпалює його уяву, а така палкість ніколи не шкодить. Нарешті, він біля мети, остаточно заворожений подивом і любов’ю. Щоб дати йому прийти до тями, ми здійснюємо невелику прогулянку по боскету, потім я веду його в будинок. Він бачить спершу стіл, накритий на два прибори, потім розкрите ліжко. Ми попрямували в будуар, що з’явився перед ним в усій своїй розкоші. Там, наполовину за задуманим планом, наполовину в щирому пориві, я обійняла його і впала до його ніг. «О друже мій! – мовила я. – Мені так хотілося, щоб ти скуштував усю несподіванку цієї хвилини, але зате я тепер мушу розкаюватися в тому, що засмутила тебе, для виду напускаючи на себе холодність, і – нехай лише на мить – приховала серце моє від твого погляду. Пробач мені цю провину: я спокутуватиму її силою своєї любові!» Ви самі можете судити про враження, справлене цією прещирою промовою. Ощасливлений кавалер негайно ж підняв мене, і моє пробачення було скріплене на тій же отоманці, де ми з вами так весело і на той же самий лад скріпили своє рішення про наш вічний розрив.

Оскільки нам належало провести наодинці цілих шість годин, а я поставила собі за мету весь цей час зробити для нього однаково солодким, я постаралася стримати його запал і змінила ніжність милим кокетуванням. Здається, ніколи ще я до такої міри не прагнула сподобатись і ніколи не була така задоволена собою. Після вечері, зображуючи по черзі то дитячість, то розсудливість, стаючи то грайливою, то чутливою, а то навіть і розпусною, я бавилася тим, що перетворювала його на султана серед сералю, по черзі зображуючи найрізноманітніших одалісок. І справді, невичерпні його пестощі витрачались завжди одній і тій же жінці, але щоразу іншій коханці.

Нарешті, вдосвіта треба було розлучитись, і хоч що б він говорив, хоч що б він навіть робив, прагнучи довести мені протилежне, – відпочинок був йому так само потрібний, як і досадливий. Коли ми вже виходили і востаннє прощались, я взяла ключ од цього блаженного притулку й передала його йому зі словами: «Я завела його тільки для вас, вам і володіти ним: храмом розпоряджатися має той, хто приносить жертву». Цим спритним ходом я запобігла роздумам, на які могла навести його ота підозріла обставина, що в мене є маленький будиночок. Я достатньо знаю його, щоб бути цілком упевненою: він скористається ключем лише для зустрічей зі мною, а якби мені спало на думку вирушити туди без нього, так у мене є про запас другий ключ. Він зразу ж хотів умовитися щодо наступного побачення, але нині він мені ще дуже подобається, і я не хочу, щоб він мені занадто скоро набрид. Надмірності можна дозволяти собі лише з тими, кого збираєшся незабаром кинути. Йому це ще незнайоме, але, на його щастя, я знаю це за двох.

Тільки зараз я помітила, що вже третя година ранку, і що, збираючись надряпати кілька слів, я написала цілий том. Така привабливість довірчої дружби. Завдяки їй я досі люблю вас більше всіх, але, по правді кажучи, до смаку мені найбільше – кавалер.

Із ***, 12 серпня 17…

Лист 11

Від президентші де Турвель до пані де Воланж

Ваш суворий лист злякав би мене, добродійко, якби, на щастя, тут у мене не було більше підстав для спокою, ніж для побоювань, які ви мені прагнете вселити. Цей страхітливий пан де Вальмон, що є, мабуть, грозою всіх жінок, склав, здається, свою смертоносну зброю, перш ніж ступив до цього замку. Він не лише не будує тут ніяких планів, але і домагань на це не має, і, хоча навіть вороги його визнають, що він людина люб’язна, ця якість тут майже не виявляється, поступаючись місцем добродушній дитячості. Диво це, треба гадати, зробило сільське повітря. В усякому разі, можу вас запевнити, що, хоча він постійно перебуває в моєму товаристві, яке, мабуть, йому приємне, у нього не вирвалося жодного слова про любов, жодної з тих фраз, які дозволяє собі будь-який чоловік, не володіючи навіть на противагу йому нічим, що їх виправдовувало б. Ніколи не змушує він мене до нарочитої стриманості, до якої доводиться вдаватися кожній жінці, що шанує себе, аби тримати чоловіків, які її оточують, у межах. Він уміє не зловживати веселістю, яку викликає. Можливо, він занадто вже любить лестити, але лестить так делікатно, що і саму скромність міг би привчити до похвал. Словом, якби я мала брата, то хотіла б, аби він був таким, яким виявляє себе тут пан де Вальмон. Можливо, багато жінок вважали за краще б, аби він виявляв більше галантності, і, мушу сказати, я безмірно вдячна йому за те, що він зумів досить добре судити про мене, щоб мене з такими жінками не плутати.

Певна річ, цей портрет дуже відрізняється від того, який намалювали мені ви, але, незважаючи на це, обидва можуть вірно передавати схожість, якщо точно визначити час, до якого кожен із них відноситься. Він сам визнає за собою чимало поганих учинків, дещо йому даремно приписане чутками. Але я бачила мало чоловіків, які говорили б про порядних жінок із великою повагою, я б сказала – майже із захватом. І ви самі написали мені, що бодай на цей рахунок він не