Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Ми вже чули, що місіс Седлі приготувала для сина чудове каррі, саме таке, як він любив, і під час обіду Ребеці запропонували скуштувати його. А що це таке? — спитала вона, благально дивлячись на Джозефа.
Пречудова штука, — сказав він з напханим ротом і аж розцвів, таку втіху давав йому сам процес їжі.— У вас, мамо, каррі готують не гірше, ніж у мене в Індії.
О, я неодмінно попробую, якщо це індійська страва, — заявила Ребека. — Все, що прибуває з Індії, має бути добре, я певна цього.
Дай-но, любий, того каррі міс Шарп, — мовив, сміючись, містер Седлі.
Ребека ще ніколи не їла такої гидоти.
Ну як, справді все, що прибуває з Індії, добре? — , запитав містер Седлі.
О, чудесне! — відповіла Ребека, яку палив вогнем кайєннський перець.
То візьміть ще до нього чілі, міс Шарп, — порадив Джозеф, щиро зацікавившись.
Чілі? — перепитала Ребека, насилу хапаючи повітря, — О так! — Вона думала, що Чілі — щось прохолодне, і взяла собі трохи цієї приправи. — Які свіжі й зелені стручечки! — вигукнула вона й поклала один у рот.
Чілі виявився ще пекучіший за каррі. Ребека не могла більше витримати, відклала виделку й закричала:-Води, ради бога, води! — Старий Седлі зареготав. Він був чоловік безцеремонний, бо весь свій час проводив на фондовій біржі, де полюбляли грубуваті жарти.
Чого ж ви, це справжнісінький індійський чілі,—сказав він. — Самбо, дай міс Шарп води! — Батьковому реготові завторував Джозеф, якому жарт страшенно сподобався. Жінки тільки ледь усміхнулися. Вони бачили, що бідолашна Ребека дуже страждає. Вона сама ладна була б задушити старого Седлі, але проковтнула образу так само легко, як жахливе каррі, і коли знов спромоглася на слово, то добродушно пожартувала:
— Як же я забула про перець, який персидська принцеса в «Казках Тисячі й однієї ночі». сипле в тістечка з вершками. А в Індії до вершків додають кайєннського перцю? ‘-Старий Седлі знов зареготав, визвавши, що Ребека дотепна дівчина, а Джозеф простодушно сказав:-Тістечка з вершками? В нас у Бенгалії вершки дуже погані. Ми звичайно п’ємо козяче молоко, і знаєте, їй-богу, воно мені краще за вершки! — Тепер, мабуть, вам не буде подобатися все, що прибуває з Індії, міс Шарп? — спитав господар, а коли після обіду жінки вийшли, хитрий старий сказав синові:— Стережися, Джо, ця дівчина ставить па тебе тенета.
Пхе, дурниці! — мовив Джо, хоч був страшенно потішений. — Пам’ятаю одну дівулю в Думдумі, дочку артилериста Катлера, що потім вийшла заміж за доктора Ланса, ох і заповзялася ж вона осідлати мене у вісімсот четвертому, мене або Малігетоні, про нього я вам розповідав перед обідом… Той Малігетоні з біса гарний хлопець, тепер він суддя в Баджбаджі і, напевне, років за п’ять стане радником. Ну от, артилеристи влаштували бенкет, і Квінтін з чотирнадцятого королівського полку бере та й каже мені: «Седлі,— каже, — закладаюся на тринадцять до десяти, що ця Софі Катлер підчепить па гачок тебе або Малігетоні ще до сезону дощів». — «Гаразд», — кажу я. Еге, тату, у вас, їй-богу, чудове бордо! Від Едемсона чи Карбонеля? — У відповідь почулося неголосне хропіння: шановний біржовик заснув. Отже, цього разу Джозеф не докінчив своєї історії. Треба визнати, що в чоловічому товаристві він ставав дуже говіркий і вже десятки разів розповідав про цю чарівну пригоду своєму лікареві, докторові Голлопу, коли той приходив дізнатися про його печінку і про дію синіх таблеток.
Як хворий, Джозеф випив цілу пляшку бордо, крім тієї мадери під час обіду, ум’яв дві тарілочки суниць зі сметаною та десятків зо два маленького темного печива, що лежало забуте на таці біля нього, і думки його, звичайно (адже романісти мають здатність усе знати), весь час крутилися навколо Еміліїної гості, що тепер була з нею нагорі. «Гарненька, жвава, весела дівчина. Як вона глянула на мене, коли я підняв їй хусточку! Вона, хитра лисичка, двічі її впускала. А хто це там співає у вітальні? Ох бісова віра, чи не піти мені подивитися? — Але його раптом скувала непереборна сором’язливість. Батько спав; капелюх Джозефа висів у передпокої, а неподалік на Саутгемптон-роу завжди можна було найняти карету.
Мабуть, піду погляну «Сорок розбійників», — вказав він сам до себе, — і побачу, як танцює міс Декамп.
І Джозеф тихенько, навшпиньки ступаючи, вийшов з їдальні і зник, не збудивши шановного голову дому.
Он іде Джозеф, — сказала Емілія, виглядаючи з вітальні у відчинене вікно, поки Ребека співала й награвала собі на фортепіано.
Він злякався міс Шари, — мовила місіс Седлі.— Бідолашний Джо, і чого він такий соромливий?
Розділ IV
ЗЕЛЕНИЙ ЦІОВКОВИЙ ГАМАНЕЦЬ
Страх не покидав сердешного Джо два чи три дні; за цей час він не приїздив додому, а Ребека також навіть не згадувала про нього. Вона при кожній нагоді виявляла шанобливу вдячність господині, понад усяку міру раділа відвідинам добродійних базарів і впадала в нестямний захват, від театрів, куди її водила добродушна місіс Седлі. Одного разу в Емілії боліла голова і вона не могла йти на якусь вечірню розвагу, куди запрошено обох дівчат, а Ребека нізащо не хотіла йти сама.
Як? Ти показала мені, бідній сироті, що таке щастя любов, а я мала б тебе залишити? Та ніколи в світі! — вигукнула вона і звела зелені очі, повні сліз, кудись угору.
Місіс Седлі не могла не визнати, що в товаришки її дочки ніжне й добре серце.
З жартів містера Седлі Ребека довго й щиро сміялася, що вельми тішило й зворушувало ласкавого добродія. Mіc Шарп прихилила до себе не тільки господарів. Вона здобула велику ласку в місіс Бленкінсоп, зацікавившись малиновим варенням, яке економка саме варила в своїй кімнаті.
