Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

містер Хрумлі, якого щойно спекли в Оксфорді і прислали в Чізвік. заступником в Флауердью, закохався в міс Шарів; вона Вбила його тими очима, стрельнувши ними через усю чізвікську церкву — з лавки для пансіонерок до кафедри. Цей юнак, що інколи пив чай у міс Пінкертон, якій його відрекомендувала матуся, зовсім втратив глузд від кохання і навіть запропонував Ребеці вийти: за нього заміж, як стало відомо з перехопленої записки, яку мала передати сліпа на одне око власниця цукерні. Відразу викликали з Бакстона місіс Хрумлі, яка забрала свого любого синочка, але сама думка про таку орлицю в Чізвікському голубнику дуже наполохала директорку, і вона негайно відіслала б геть Ребеку, якби не угода, за недотримання якої довелося б платити гроші. Вона так і не повірила до кінця Ребеці, яка запевняла, що ніколи не перемовлялась жодним словом з містером Хрумлі, крім тих двох разів, коли в присутності міс Пінкертон вона пила з ним чай.

Поряд з іншими, високими і квітучими вихованками пансіону, Ребека Шарп здавалася дитиною. Зате вона, як усі вбогі, передчасно набула гіркого досвіду.

Скількох наполегливих кредиторів їй довелося вмовляти, скількох відсилати ні з чим від батькових дверей, до скількох продавців підлещуватись і піддобрюватись, щоб воли зласкавились і дали їй змогу зайвий раз пообідати! Вдома вона звичайно бавила час із батьком, який дуже пишався її розумом, і прислухалася до розмов його веселого товариства, часто не призначених для дитячих вух. Але, як казала сама Ребека, вона ніколи не була дитиню, а вже з восьми років почувала себе дорослою. Ох, навіщо! міс Пінкертон впустила в свою клітку таку небезпечну msasry? — Річ у тім, що міс Пінкертон вважала Ребеку за найскромнішу в світі істоту, бо дівчина надзвичайно вміло прикидалась mféoue, коли батько брав її з собою в Чізвік. Не раніше як за рік де угоди про переїзд до пансіону, тобто коли Ребеці було шістнадцять років, міс Пінкертон урочисто з відповідним напутнім словом подарувала їй ляльку, між іншим сконфісковану в міс Свіндл, яка нишком бавилася нею на уроках і яку застукали на цьому. Як реготали батько з дочкою, плугашячись додому з бенкету (влаштованого з нагоди актового дня, коли запрошували всіх викладачів), і як осатаніла б міс Пінкертон, якби побачила карикатуру на себе, що її мала комедіантка зробила з тієї ляльки! Бекі розігрувала з нею цілі сцени на радість і на превелику втіху Ньюментстріт, Джерардстріт і всього артистичного кварталу. І молоді художники, забігаючи випити склянку джину зі своїм ледачим, підупалим, але дотепним і веселим старшим товаришем, завжди питали Ребеку, чи вдома міс Пінкертон. Вона, сердешна, була їм відома не менше, ніж містер Лоренс чи президент Уест. Якось Ребека мала честь погостювати в Чізвіку кілька днів і після того зробила собі другу ляльку — міс Джеммі, карикатуру на Джемайму. Бо хоч та щира душа пригостила її великою кількістю повидла й тістечок, що вистачило б на трьох дітей, а наостанці дала ще й сім шилінгів, почуття смішного в дівчини переважало вдячність, і вона повелася з міс Джеммі так само нещадно, як і з її сестрою.

Та скоїлось лихо, і Ребеку перевезли в пансіон, що мав стати її домівкою. Його суворий педантизм просто душив дівчину: молитви й трапези, уроки й прогулянки, які відбувалася регулярно, в призначений час, нестерпно гнітили її; Ребека так сумувала за вільним злиденним життям у старій майстерні в Сохо, що всі, та й вона сама, думали, ніби вона побивається за батьком. Дівчині дали кімнату на горищі, і служниці чули, як вона цілими ночами металася по ній і плакала. Та плакала вона з люта, а не з жалю. Досі вона не дуже лицемірила, а тепер саме життя навчило її прикидатися. Вона ніколи не бувала в товаристві жінок; її батько, хоч який непутящий, мав розум і хист, розмови з ним були для Ребеки в тисячу разів цікавішими, ніж балаканина того жіноцтва, з яким її тепер звела доля. Пихате марнославство директорки пансіону, немудра добродушність її сестри, дурні теревені і сварки старших вихованок і холодна чемність виховательок однаково дратували її. Не мала бідолашна дівчина й ніжного материнського серця, щебет і лебедіння менших дівчаток, за якими вона повинна була наглядати, могло б її трохи потішити й зацікавити; проте Ребека прожила серед них два роки, і жодна не жалкувала, що вона їде геть. Лагідна, щиросерда Емілія Седлі була єдина, до кого Ребека більш-менш прихилилась; та й хто б не прихилився до Емілії? — Чуже щастя, тобто життєві блага пансіонерок, які оточу вали Ребеку, викликало в неї болісну заздрість. «Як та дівуля пишається — і тільки тому, що вона онука якогось графа!» — казала вона про одну з них. «Як вони всі плазують перед тією креолкою через те, що вона має сотню тисяч фунтів! Я в сто раз розумніша і вродливіша за ту цяцю, дарма що вона така багата! І незгірше вихована, ніж та графська онука, дарма що вона значного роду, а однаково ніхто на мене й не гляне

Та коли я ще жила в батька, скільки було чоловіків, що відмовлялися від найвеселіших бенкетів і забав, аби тільки ввечері посидіти зі мною! Вона вирішила будь-що звільнитися зі своєї в’язниці й почала діяти на власний розсуд, вперше снуючи, якісь плани на майбутнє.

Тому вона й використовувала ті можливості, які давав їй пансіон, щоб дечого навчитися. Вміючи вже добре грати і маючи здібності до мов, вона швидко опанувала той невеличкий курс навчання, який на той час вважали достатнім для дівчат. Музичні вправи вона виконувала постійно, і якось, коли дівчата пішли гуляти, а Ребека лишилася вдома, зіграла одну річ так, що Мінерва, випадково почувши її гру, розважно вирішила не витрачати грошей на вчителя для молодших класів і заявила міс Шарп, що відтепер та вчитиме їх музики. Дівчина вперше відмовилась, чим страшенно вразила величну директорку школи.

— Мій обов’язок — розмовляти з ними по-французькому, — а не вчити їх музики й ощадити для вас гроші,— rocтpo мовила Ребека. — Платіть мені, і я вчитиму їх.

Мінерві довелося здатись, але, звичайно, відтоді вона зненавиділа дівчину.

За тридцять п’ять років, — сказала вона, і то була правда, — за тридцять п’ять років ніхто ще в моєму домі не насмілювався ставити під сумнів мій