Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

А то б ти не захотів слухати мене, якби почув сперту Ребеку, — сказала вона містерові Осборну (хоч знала, що це неправда).

А я скажу наперед міс Шарп, — заявив Осборн, — що маю я слушність чи не маю, а вважаю Емілію Седлі найкращою співачкою в світі.

Зараз сам почуєш, — докінчила свою думку Емілія. Джозеф Седлі виявився настільки чемним, що переніс-до фортепіано свічки. Осборн натякнув, що посидів би в темряві, проте міс Седлі, засміявшись, відмовилася товаришувати йому, і вони обоє подалися за Джозефом.

Ребека була куди кращою співачкою за свою приятельку (хоч, звичайно, Осборн може залишатися при своїй думці), а тепер ще й постаралася показати себе.

Навіть Емілія була вражена, бо ще ніколи не чула, щоб вона так гарно співала.

Вона виконала один французький романс, з якого Джозеф не зрозумів жодного слова, а Осборн навіть признався, що нічого не зрозумів, потім кілька тих простих балад, які були модні років сорок тому і в яких співається про моряків, нашого короля, бідну Сюзан, блакитнооку Мері тощо. Як відомо, вони не відзначаються високими музичними вартостями, зате більше промовляють до серця і люди їх краще розуміють, ніж ті нудно-солодкі lagrime, іsospiri й félicita 2 безсмертної музики Доніцетті, якою нас весь час пригощають і тепер. У перервах між співом, точилась доречна за таких обставин сентиментальна розмова.

Одна з пісень, якою й закінчився концерт, була такого змісту:-Похмуро й порожньо навкруг, І люто віє хуртовина, Аж тут, як вимріяний друг, З’явилась в присмерку хатина. Іде сирітка, падає з ніг повз ту хатину — світе мій! Став ще мокріший мокрий сніг і пітьма ще страшніша.

У ній знов забринів той самий смуток, що й у згаданих вище словах: «Коли поїду».

На останньому рядку її «голос дзвінкий затремтів», і всім спало на думку, що це вона має піти і вона бідна сирота. Джозефові Седлі, що любив музику і мав лагідне серце, дуже сподобалася ця пісня, а останні її слова глибоко розчулили його. Якби він був відважніший, якби Джордж і міс Емілія залишилися, як спершу хотіли, у великій вітальні, парубоцтву Джозефа Седлі настав би край, і цей роман ніколи б не з’явився в світ. Але, скінчивши співати, Ребека підвелася від фортепіано, подала Емілії руку і пішла з нею в присмерк великої вітальні, а крім того, з’явився Самбо з тацею, повною бутербродів, повидла, блискучих чарок і графинів, які відразу привернули увагу Джозефа Седлі. Молоді так захопилися розмовою, що не почули, як приїхала карета і батьки вернулися з проханого обіду.

Джозеф Седлі саме тоді казав:-Люба міс Шарп, візьміть ложечку повидла і підживіться після вашого чудового…

вашого чарівного співу!

1 Жадоба любові (нім.).

2 Сльози, зітхання й розкоші (італ.).

Браво, Джозе! — вигукнув старий Седлі. Вловивши глум у цьому добре знайомому голосі, Джоз відразу ж стривожено замовк і скоро поїхав. Він не пролежав цілу ніч без сну, міркуючи, закоханий він у міс Шарп чи ні: закоханість ніколи не відбирала в нього апетиту й сну; але він думав про те, що було б чудово слухати такі романси, коли він повернеться на службу, про те, яка ця дівчина distinguée, як вона розмовляє по-французькому, краще за саму дружину губернатора, і яку б вона викликала сенсацію на калькуттських бенкетах. «Мабуть, вона, сердешна, закохалася в мене, — вирішив Джозеф. — Вона не убогіша за тих дівчат, що приїздять до Індії. Я міг вклепатися ще гірше, хай йому біс!» І з цими роздумами він заснув.

Що Ребека не спала й думала, прийде Джоз завтра чи не прийде, можна й не згадувати. Настав ранок, і Джозеф Седлі, невблаганно, як доля, з’явився до другого сніданку. Досі він ніколи не виявляв такої шани батьківському домові.

Джордж Осборн якимось дивом також уже був там (прикро «збивши з плиту» Емілію, яка сіла писати листи своїм дванадцятьом найдорожчим приятелькам на Чізвікській алеї), а _Ребека, як і вчора, плела гаманець. Коли під’їхало баггі Джоза і поки після громового стуку в двері і врочистої метушні внизу екс-збирач податків Боглі-Уолага здолав важкий шлях сходами до вітальні, Осборн і Емілія перезирнулися значущим поглядом і, лукаво всміхаючись, втупили очі в Ребеку, яка навіть почервоніла, нахиляючи свої гарненькі кучері до самого плетива. Як закалатало в неї серденько, коли з’явився Джозеф — Джозеф у блискучих чоботях з рипами, засапаний після ходи, Джозеф у новому жилеті, червоний від спекоти й хвилювання, з рум’янцем, що прозирав з-за його, набивної хустини. Ця хвилина була напруженою для всіх, а щодо Емілії, то, мені здається, вона хвилювалася навіть дужче, ніж зацікавленіші особи.

Самбо, який, відчинивши двері, доповів про прихід містера Джозефа, пішов за ним слідом, щирячи зуби й несучи два гарненькі букетики, що їх наш галантний кавалер мав чемність купити вранці на Ковент-Гарденському ринку. Вони були не такі великі, як ті снопи, Що їх тепер жінки носять із собою в помереженому папері, але дівчата дуже зраділи, коли Джозеф, надзвичайно врочисто кланяючись, підніс кожній по букетику.

Браво, Джозе! — вигукнув Осборн.

Дякую, любий Джозе, — сказала Емілія, ладна б поцілувати брата, якби той захотів.

(А за поцілунок такої милої істоти, як Емілія, думаю, можна було скупити всі оранжереї містера Лі).

О, які чарівні квітки! — вигукнула міс Шарп, делікатно нюхаючи букет. Вона пригорнула його до грудей і в захваті закотила очі до стелі, спершу, проте, глянувши, чи між квітками часом не схована billet-doux / Любовна записка (Франц.)/, але там нічого не було.

А що, Седлі, у вас в Боглі-Уолагу вміють розмовляти мовою квіток? — засміявся Осборн.

Тю, що за дурниця! — відповів чутливий кавалер. Я купив їх у Натана і радий, що вони вам сподобалися. Ага, Еміліє, я ще купив ананас і віддав Самбо. Нехай приготують на сніданок. Дуже смачна штука і добре гамує спрагу в таку спеку.

Ребека заявила, що ніколи не куштувала ананаса і страх