У дзеркалі, у загадці - Юстейн Гордер

— Бо ми говоримо про істот, відмінних від нас. Як дивно, що ми є тими, ким ми є. Не думаю, що знайдеться камінь, якому дивно бути каменем. Напевно, не існує жодної черепахи, якій дивно і незвично було би бути черепахою. Але будь-якій людині здається дивовижним той факт, що вона людина. І я цілком погоджуюся з людьми. Ніколи не відчував своєї спорідненості з каменями чи з черепахами.

— А чи не дивно тобі, ангелові, що ти ангел?

Аріель замислився на мить, перш ніж відповісти.

— Це зовсім щось інше, бо я існую вічно. А ти будеш Сесілією Скутбю лише коротку мить.

— Саме так! І тому для мене так незбагненно і дивно бути собою.

Увесь витвір Творця, звичайно, загадка, — прорік Аріель. — Та найдивнішим є те, що там чи сям у цій великій загадці знайдуться живі істоти, які самих себе сприймають теж, як загадку.

— Чому це аж так дивно?

— Уявляєш собі, що криниця могла б утопитися у власній дивовижній глибині.

— Це траплялося зі мною багато разів, — запевнила Сесілія.

— Що саме?

— Я стояла перед дзеркалом і дивилася собі у вічі. Мені видавалося, наче я криниця, і така глибока, що не можу побачити в ній дна.

— Це тому, що ти без кінця змінюєшся. У змінах, котрі відбуваються постійно і потрохи, нічого фантастичного немає. Якби личинка вміла думати, вона б, напевно, неймовірно здивувалася, побачивши себе метеликом. Бо ж цей процес триває лише одну ніч! Що ж до ангелів, то їх також приголомшує блискавичне перетворення маленької дівчинки у жінку. Для нас — це мізерний проміжок часу і майже непомітний.

— Чому?

— Ангели мають безмір часу, Сесіліє, а різниця між дівчинкою та дорослою жінкою дуже велика.

— Ви й справді провадите подібні розмови на небі?

Аріель зніяковіло кивнув головою. Він окинув поглядом кімнату і сказав:

— Але намагаємося не робити цього в присутності Бога. Він страшенно чутливий до критики.

— Ніколи не повірю.

— Та ж ви вірите у все, що завгодно. Ми там, на небі, можемо охопити уявою набагато більше, ніж ви.

— Я вірю, що Бог стоїть вище за будь-яку критику.

— Ти ж ніколи не стикалася з ним віч-на-віч. А якби ти сама створила цілий світ, то, мабуть, також трішки боляче сприймала б критику. Ми говоримо про дуже поважні речі. Хоча й високо цінуємо Бога за все, що він створив, і вважаємо його витвір майже геніальним, це ще зовсім не означає, що усе не могло б бути зроблено інакше. Бог, завершивши свою працю, так страшенно втомився, що відпочивав увесь сьомий день. Він просто падав з ніг від утоми, уявляєш? Думаю, мине немало часу, перш ніж йому знову захочеться спробувати себе у творчості.

Сесілія була зайнята своїми думками:

— А якби існувала лише одна стать. Або, скажімо, три. Так, три, це був би найкращий варіант.

— Гадаєш, чоловіка і жінки недостатньо для дійства?

— Дійства не бракує, особливо, коли у сім’ї купа дітей. Ти, здається, не дуже добре обізнаний із земним життям.

Аріель здвигнув плечима:

— Я хотів би пізнати більше.

— Якщо б для народження дітей, — провадила своє Сесілія, — необхідними були три статі, дітей з’являлось би менше, і це було б першим кроком до розв’язання проблеми перенаселення планети…

— Почекай, — утрутився Аріель. — Ти забігла надто далеко вперед.

Сесілія розчаровано зітхнула:

— Я думала, для ангелів час — не проблема.

— Тільки не тоді, коли ви говорите про народжуваність і таке інше. Тоді ми так далеко від небес, що час починає стосуватися навіть нас.

— На мою думку, ліпше, хай уже троє людей так сильно полюблять один одного, аж захочуть разом мати дитину, ніж двоє випадкових мають упасти в обійми один одному і зачати дитину тільки тому, що вони дозріли до цього.

— Чиста математика Дві статі, котрі хочуть мати дитину, не можуть її зачати без допомоги третьої. Це ти мала на увазі?

Дівчинка кивнула:

— Коли дві із трьох статей забажають дитини, третя може сказати: «Ні, друзі. Одному з нас слід виявити розсудливість. Почекаємо рік або два. Я не готовий зачинати дітей саме тепер. Навіщо поспішати?»

Їй стало смішно з власних слів, усміх осяяв і личко Аріеля:

— Схожі потішні ідеї ми також не раз обговорюємо на небі.

Та Сесілія сказала ще не все:

— Крім того, більше близьких людей могли б доглядати свою дитину, коли вона, скажімо, захворіє. Двоє батьків мали би змогу присвятити трохи часу собі, тоді як третя мама чи тато піклувались би про дитя. А ще дитину любило би більше людей. Та й узагалі, з’явилось би більше тих, хто любив би один одного.

Обличчя Аріеля набуло незрозумілого виразу. Здавалося, наче він сидить тут з цією незворушною маскою на лиці уже цілу вічність. Урешті він промовив:

— Невже й справді люди любляться між собою лише в родині?

— Може й ні, але повір, стало би більше любові у світі, якби діти мали по троє, а то й по четверо батьків. От тільки…

— Що?

— … стало би й більше скорботи.

— Скорботи?

Сесілія знову закусила губу, а тоді продовжила:

— Коли хтось помре, за ним сумуватиме більше людей, ніж звичайно. Аріель лише похитав головою:

— Знову ти поспішаєш.

— Чому це?

— Якби було так, як ти кажеш, то й ласки та втішання було би теж більше.

— І так би усе наростало, далі й далі.

Ангел кивнув:

— Але якщо у кожній сім’ї тільки двоє дітей, то врешті-решт людей на