У дзеркалі, у загадці - Юстейн Гордер

— Усі рослини й тварини починають своє життя як маленькі зародки або клітини. Спершу вони такі схожі між собою, що їх годі розрізнити. Але поступово зародки розвиваються, і з них може постати все, що завгодно: від куща порічки чи сливового дерева до людини або жирафи. Мине багато днів, перш ніж можна буде помітити різницю між зародком поросяти і зародком людини. Ти знала про це?

Дівчинка кивнула:

— Останнім часом я день у день читала «Ілюстровану науку».

— Щоправда, не знайдеш двох однакових людей, та й поросят також. У всій природі неможливо знайти навіть двох однакових травинок.

Сесілії пригадалася скринька з японськими паперовими кульками, яку їй подарував тато кілька років тому. Вони були такими крихітними, що здавалися їй цілком однаковими. Але досить було покласти їх у воду, як вони набухали і перетворювалися на різнобарвні фігурки. Жодна не була схожа на іншу.

— Я уже казала, що мені не подобається думка, ніби я тварина, — повторила дівчинка.

Аріель обережно поклав свою руку на ковдру. Сесілія ледь відчувала дотик на своїй нозі.

— Ти тваринка з душею ангела, Сесіліє. Так будуть і вівці цілі, й вовки ситі. Тебе це влаштовує?

— Не знаю…

— Це саме той випадок, коли якась комбінація є витвором мистецтва. Душею ти нічим не відрізняєшся від ангелів на небесах: «Добривечір, юний пане! Мене звати Сесілія Скутбю. Чи можу я розраховувати на наступний танець?»

Ангел Аріель змахнув одною рукою і глибоко вклонився, наче учень зі школи танців.

— Але тіло, в якому ти живеш, — продовжував він, — є з плоті і крові, так само, як тіла корів чи верблюдів. Тому на твоєму тілі росте волосся, звичайно, здебільшого на голові, але воно росте й в інших місцях, головне, аби почався процес росту. Усе швидше й швидше, Сесіліє. Час іде, а ріст відбувається все інтенсивніше. Природа постійно нашаровується навколо тіла дитини з моменту її появи на світ. У ту мить, як ви вислизаєте з рук Творця, ваше тіло таке ж чисте й гладеньке, як у ангелів. Та недовго, бо гріхопадіння вже гряде. Всередині тілесної оболонки починає бунтувати плоть і кров, а як наслідок — ви не можете жити вічно.

Сесілія прикусила губу. Вона не любила розмов, які стосувалися тілесної оболонки. Не подобалася їй також думка про те, що вона вже почала дорослішати.

— У Лассе, доки йому не виповнилося два роки, на голові не було ні волосинки, — мовила вона.

— Нема потреби мені про це розповідати.

— Тоді ти знаєш, що у лікарні я одержувала сильні ліки, і тому у мене випало геть усе волосся.

Аріель кивнув:

— Тоді ми більше були схожі одне на одного.

— Власне кажучи, я мала одержати таке саме повторне лікування, але потім ми передумали…

— І про це я знаю.

— Бабуся переконала всіх, навіть лікарів. Її не впізнати, коли вона наполягає на своєму. Отож ми спакували речі і поїхали геть із лікарні. Однак кілька разів на тиждень приходить Христина. Вона сиділка…

— Це я знаю.

Сесілія глянула на стелю. Якийсь час вона лежала отак і думала про все, що сталося за останні місяці. А тоді знову повернулася до Аріеля:

— Не може бути, що ти справжній ангел.

— Я вже казав: ангели не брешуть.

— Але якщо брешеш, тоді ти не ангел, а отже, брехня можлива.

Він важко зітхнув:

— Яка ж заплутана і перекручена ваша недовіра!

Тіло Сесілії пронизав холодок. Може, тому, що вона така недовірлива?

— Чи можна задати тобі типово безглузде питання? — спитала вона.

— Питати ніколи не є безглуздо.

Вона одразу ж і випалила:

— Ти хлопчик чи дівчинка?

Аріель дзвінко розсміявся. Сесілії той сміх нагадав забаву із пляшками, наповненими водою: коли об них ударяти, вони по-різному дзвенять. Сміх був такий приємний, що вона запитала ще раз:

— Ти хлопчик чи дівчинка?

Він, мабуть, бачив її наскрізь, бо, перш ніж відповісти, знову засміявся, і було помітно, що це — спеціально для неї.

— Дуже земне запитання.

Сесілія відчула себе несправедливо ображеною. Хіба не він сам щойно сказав, що задавати питання не безглуздя?

— На небі не буває жодних особливих відмінностей, — урочисто запевнив він. — Але можеш називати мене «хлопчиком».

— А чому ж тоді такі «особливі» відмінності існують тут?

— Про це ми вже говорили. Повинні існувати дві різні статі, щоби могли народжуватися діти. Ти сама це знаєш, Сесіліє. Розмовляти на такі теми не дуже приємно для ангелів.

— Вибач!

— Та ні, нічого. Господь, напевно, не робив би різниці між хлопчиками та дівчатками, якби вони не мали стати жінками й чоловіками й не покликані були народжувати дітей. Створюючи їх, він, мабуть, нічого іншого придумати не зміг. Ти можеш запропонувати щось краще?

— Не знаю.

Тепер він заговорив збудженим голосом:

— Якби ви розмножувалися брунькуванням, ти б, напевно, запитала, чому саме так? Як би там не було, усе могло б бути інакше. Ви могли б, наприклад, жити під землею, замість метушитися на поверхні земної кори. Очевидно, можливо побудувати міста та села під землею, якщо для цього існують сприятливі умови. Якщо ж їх немає, можна потурбуватися про те, аби вони з’явилися. Звичайно, щоби створити світ, треба мати дрібку майстерності, але ж кожен процес творчості починається з чистого аркуша.

— Думати про це не просто, — мовила Сесілія. — Але що більше я думаю, то непростішим усе стає.

— Що саме?

— Що на землі є два типи людей.

Аріель хитрувато усміхався:

— На цю тему ми також постійно ведемо дискусії на небі. Однак вони відбуваються інакше.