Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Під час обіду тишу тільки зрідка порушувало якесь несміливе, пошепки сказане зауваження усміхненого містера Фредеріка та дзенькіт срібла й порцеляни.
Служники нечутно сновигали навколо столу, виконуючи свої обов’язки. Навіть наймані учасники похорону не могли б бути похмурішими за челядь містера Осборна.
Оленину, до якої господар запрошував Доббіна, старий порізав у глибокій мовчанці, але той шматок, який він поклав собі на тарілку, забрали зі столу майже не торкнутим. Зате він багато пив, і служник запопадливо надибав йому чарку.
Нарешті, коли обід скінчився, погляд господаря, яким він обводив усіх по черзі, на мить спинився на приборі для Джорджа. Він показав на нього лівою рукою. Дочки втупили в нього очі, не розуміючи або не бажаючи зрозуміти того знаку, та й служники спершу не могли нічого втямити.
Заберіть геть цей прибор! — сказав нарешті старий, підвівся з-за столу, відсунув, вилаявшись, стільця і подався до себе.
Позад їдальні в будинку Осборнів була кімната, яку всі називали кабінетом; то було святилище голови родини. Він мав звичку навідуватись туди в неділю, коли не хотів іти до церкви, й цілий ранок перечитував різні папери, сидячи в малиновому шкіряному кріслі. Там стояли дві книжкові шафи з солідними виданнями в добротних позолочених палітурках: «Щорічні відомості», «Журнали для джентльменів», «Проповіді Блера», Юм і Смоллег.
Цілими роками містер Осборн не брав з полиці цих книжок, але й жоден член родини нізащо не посмів би бодай доторкнутися до них. Винятком були нечасті недільні вечори, коли не влаштовували проханих обідів. Тоді містер Осборн здіймав велику біблію в червоних палітурках і молитовник з полиці в кутку, де вони стояли поряд із примірником «Книги перів», скликав дзвоником слуг до парадної їдальні і рипучим голосом урочисто читав своїм домашнім вечерню. Кожен із дітей чи з челяді, хто заходив до цієї кімнати, відчував страх. Тут містер Осборн перевіряв рахунки ключниці й переглядав інвентарну книгу пивниці, яку провадив дворецький.
Звідси він міг через чисте, посипане жорствою подвір’я командувати конюшнею, куди провів один із своїх дзвінків. Візник виходив на те подвір’я, немов в’язень на місце кари, і Осборн лаяв його з вікна кабінету. Чотири рази на рік міс Вірт заходила до тієї кімнати по свою платню, а дочки містера Осборна по кишенькові гроші, які їм давали щоквартально. Коли Джордж був хлопцем, його часто лупцювали в цій кімнаті, а мати сиділа на сходах і болісно дослухалася до ударів різки.
Хлопець майже ніколи не плакав, як його карали, а бідолашна мати, коли він виходив звідти, нишком пестила його, цілувала й давала грошей, щоб йому було легше. Над каміном тут висів родинний портрет, перенесений сюди з їдальні після смерті місіс Осборн: Джордж сидить на поні, старша сестра подає йому букет квіток, а меншу мати тримає за руку; всі рожевощокі, з великими червоними ротами, всі безглуздо усміхаються одне одному, як звичайно на родинних портретах. Тепер мати лежала в землі, давно всіма забута, сестри і брат мали безліч своїх власних зацікавлень і, хоч і досі складали родину, стали одне одному зовсім чужі. Через кілька десятків років, коли всі постаріють, якою гіркою сатирою здадуться ці пишні, наївні родинні портрети, ця комедія почуттів, облудних усмішок і невинності, такої соромливої і такої самовдоволеної! А на почесному місці в їдальні замість родинного портрета висів тепер парадний портрет самого Осборна, його срібної чорнильниці й крісла. Отож до цієї кімнати й подався старий Осборн, на превелику втіху маленького товариства, яке він залишив. Коли челядь також пішла, в їдальні почалася жвава, але дуже тиха розмова. Потім сестри, обережно ступаючи, вирушили нагору, Містер Буллок приєднався до них, скрадаючись у своїх рипучих черевиках. Він не насмілився на самоті пити вино, та ще й так близько від грізного старого джентльмена, що сидів поряд у кабінеті.
Десь через годину після того, як стемніло, служник, не отримавши ніяких доручень, зважився постукати в двері й подати до кабінету свічки та чай.
Господар сидів у кріслі й удавав, що читає газету; а коди служник, поставивши на стіл свічки й тацю з вечерею, пішов, містер Осборн підвівся й замкнув за ним двері на ключ. Цього разу не лишилося вже ніяких сумнівів: усі домашні зрозуміли, що має статися якась велика катастрофа і що, мабуть, торкнеться вона містера Джорджа.
У великому блискучому секретері з червоного дерева містер Осборн тримав в одній шухляді речі й папери свого сина. Там зберігалися всі документи ще з часів, коли Джордж був хлопцем: його зошити з каліграфії та альбоми для малювання з похвальними відгуками й зауваженнями вчителя, його перші листи, написані великими круглими літерами, з поцілунками таткові й мамі та з проханням послати йому пирога. У них часто згадувалося любого хрещеного батька Седлі. Прокльони кривили помертвілі губи старого Осборна, а серце його стискала страшна ненависть і лють, коли він, проглядаючи декотрі з них, натикався на це прізвище. Всі листи були пронумеровані, надписані й перев’язані червоною стрічкою. На них стояло: «Від Джорджі з проханням 5 шилінгів, 25 квітня 18…— відповідь 25 квітня» або «Джорджі про поні, 13 жовтня» тощо. В іншій пачці були «Рахунки доктора С», «Рахунки кравця Джорджі і за спорядження», «Векселі на мене, видані Дж.
Осборном-молодшим», і т. д.; його листи в Вест-Індії; листи його агента й газети з повідомленнями про його підвищення. Тут же зберігалася дитяча нагаєчка сина й загорнуте в папірець пасмо волосся, яке завжди носила його мати.
Бідолаха просидів не одну годину, перебираючи ці папери й думаючи над цими пам’ятками. Тут були його найзаповітніші мрії й найшанолюбнішї надії. Як він пишався своїм хлопцем і вродливішого за нього не було ніде. Всі казали, що він схожий на сина аристократа. Одна принцеса королівського роду звернула на нього увагу в парку К’ю, поцілувала його й спитала, як він зветься. Хто ще з ділових людей у Сіті міг похвалитися таким сином? Про жодного принца так не піклувалися, як про нього. Він мав усе, що можна було придбати за гроші. В актові дні старий Осборн звичайно приїздив до школи в кареті, запряженій четвериком, зі служниками в нових
