Чуття і чутливість - Джейн Остін
Ранок був ясний, і Маріанна, будуючи свої плани, навіть і не подумала, що погода може змінитися, перш ніж вони покинуть Клівленд. А тому після обіду вона з великим подивом виявила, що її прогулянці зашкодив обложний дощ. Вона мріяла знову відвідати в сутінках місцевий храм, а може, й поблукати по садах, і, коли б вечір був просто холодним і сирим, вона ні за що не відмовилася б від свого наміру. Але навіть вона не була здатна переконати себе, що затяжний і сильний дощ — це найприємніша погода для прогулянок.
Товариство їхнє було невелике, і вони тихо коротали вечірні години. Місіс Палмер була коло свого немовляти, а місіс Дженнінгс — коло рукоділля. Вони розмовляли про друзів, що залишилися в Лондоні, обговорювали, які вечори влаштує і на яких побуває леді Мідлтон, і довго міркували, дісталися містер Палмер з полковником Брендоном тільки до Редінга, а чи встигли проїхати більше. Елінор, хоч як мало все це її цікавило, приєдналася до їхньої бесіди, а Маріанна, що володіла особливим даром відшукувати дорогу до бібліотеки в будь-якому будинку, як би не уникали цієї кімнати її господарі, незабаром знайшла собі книгу.
Незмінна дружня привітність місіс Палмер не залишала ніяких сумнівів, що для неї вони — найбажаніші гості. Природність і щирість її манер більш ніж компенсували брак такту і смаку, що нерідко змушував її відступати від правил доброго тону. Доброта, якою дихало її гарненьке личко, полонила, дурноверхість, хоча і очевидна, не відштовхувала, бо в ній не було навіть краплі самовдоволення, і Елінор була ладна вибачити їй все, окрім її сміху.
Джентльмени прибули наступного дня до дуже пізнього обіду, поповнивши найприємнішим чином їхнє товариство і внісши бажану різноманітність у теми бесіди, які за довгий (і як і раніше — дощовий) день встигли добряче вичерпатися.
Елінор мало бачила містера Палмера, але і протягом цього короткого часу спостерегла стільки змін у його поводженні з нею і її сестрою, що зовсім не уявляла собі, який він буде в лоні власної сім’ї. Але вона не забарилася переконатися, що зі всіма своїми гостями він тримається як справжній джентльмен і лише дуже рідко буває грубий з дружиною і тещею. З’ясувалося, що він може бути дуже приємним співрозмовником, чому заважала лише схильність уявляти, ніби і всіх інших людей він перевершує так само, як, поза сумнівом, перевершував місіс Дженнінгс і Шарлотту. В іншому характер і звички, наскільки могла судити Елінор, нічим не вирізняли його серед чоловіків того ж віку і кола. Їв він дуже витончено, вставав і лягав спати коли заманеться, почував любов до своєї дитини, хоча і ховав її під маскою зневаги, і щоранку розважався більярдом, замість того щоб братися до справ. Проте тепер він подобався їй набагато більше, ніж вона очікувала від себе, хоча в глибині серця вона анітрохи не шкодувала, що сильніше він їй сподобатися не може, як і не шкодувала, що, спостерігаючи його епікурейське неробство, його егоїзм і самозакоханість, мимоволі і з радістю повертається в думках до шляхетності Едварда, простоти його смаків і скромності.
Про Едварда, вірніше, про деякі його справи, вона дещо дізналася від полковника Брендона, який недавно побував у Дорсетширі і, бачивши в ній як дорогого друга містера Феррара, так і уважну, прихильну до нього самого слухачку, детально розповів їй про будинок священика в Делафорді, про те, що там слід було б багато чого полагодити і який саме ремонт він має намір здійснити. Така його поведінка, а також неприхована радість від їхньої зустрічі, хоча вони і не бачилися лише десять днів, задоволення, з яким він почав розмову з нею, і незмінний інтерес до її думки цілком могли пояснити, чому місіс Дженнінгс була така переконана, ніби він до неї небайдужий; та і сама Елінор, мабуть, запідозрила б те саме, коли б із самого початку не була впевнена, що серцем його цілком володіє Маріанна. Ось чому нічого подібного їй все-таки і на думку не спало б, коли б не натяки місіс Дженнінгс. Втім, вона вважала себе більш тонкою спостерігачкою, бо стежила і за його очима, тоді як місіс Дженнінгс розбирала лише його поведінку, через що і не помітила його тривоги, коли Маріанна поскаржилася на біль у скронях і горлі, позаяк тривогу цю виказували лише його погляди, а не слова, і вона цілковито уникла уваги поважної пані, але Елінор розрізнила в них і ніжну турботу, і надмірний переляк закоханого.
Дві чудові прогулянки в сутінках на третій і четвертий їхній вечір у Клівленді (і не тільки по сухих доріжках квітника, але і по всьому саду, причому по найзатишніших його куточках, що зберегли певну дикість, де дерева були найстарішими, а трава — найвищою і мокрою) «подарували» Маріанні, яка до того ж не завдала собі клопоту негайно зняти мокрі черевички і панчохи, дуже сильну простуду, яка через день-два, як не нехтувала вона нею, як її не заперечувала, настільки розходилася, що всі навколо помітили, а вона була вимушена визнати, як їй погано. Негайно її засипали корисними порадами, і за звичаєм, вона не прийняла жодної.
Жар, лихоманка, слабкість у всьому тілі, кашель, біль у горлі — це дурниці і до ранку після міцного сну минуть самі собою. Лише насилу Елінор умовила сестру, коли та лягла, все ж таки прийняти один-два з найпростіших лікувальних засобів.
РОЗДІЛ 43Вранці Маріанна встала у звичну годину, на всі дбайливі розпитування відповідала, що їй стало краще, і на доказ спробувала провести день за звичними заняттями. Але лише годину за годиною сиділа біля каміна з книгою, яку не в змозі була читати, бо її морозило, або напівлежала на дивані,
