Фортеця - Міша Селимович

— Якого начальника? — з безсилою хитрістю й собі запитав Махмут.

— Начальника фортеці.

— А, фортеці!

— Так, начальника фортеці.

— Знав.

— Добре?

— Тільки з вигляду.

— А часто з ним розмовляв?

— Ніколи не розмовляв. Жодним словом з ним за все життя не перемовився.

— Подумай!

— Знаю добре.

— Можеш поклястися?

— Можу.

— А коли ти сидів у фортеці?

— А, он що. Не знаю, може, він і запитував мене, як звуся.

— І про твою провину.

— Я вже забув.

— Може, ще що-небудь забув?

— Не знаю, на що натякаєш.

— Коли ти останній раз розмовляв із ним?

— Кажу тобі, ще тоді, у фортеці.

— Це не ти кажеш, а я. А тепер, недавно?

— Після того ніколи більше, дітьми клянуся.

— Я вже бачив, чого варта твоя клятва.

— Запитай у начальника фортеці, якщо мені не віриш.

Знову насунула мовчанка, мов хмара.

Махмут навідріз відмовлявся від будь-якого знайомства з начальником фортеці, ніби це вже само по собі було підозрілим. Але він так само заперечував би, що прогулювався над річкою, що їв голубці на обід, що має п'ять котів, а не чотири, якби Авд-ага запитав його про це, — бо хто зна, що той підозрює і де тут криється небезпека.

А мені тільки тепер стало ясно: Авд-ага розслідує обставини втечі Раміза і вважає, ніби Махмут вів переговори з начальником фортеці! За цю послугу Осман дав йому роботу.

Жаль мені Махмута, бо знаю, що він ні до чого не причетний, але допомогти йому не можу. Як я скажу Авд-азі: Осман Вук не був знайомий з Махмутом, вони вперше зустрілися тільки в ніч, коли було здійснено викрадення.

Чому Осман дав йому роботу — не знаю. Цей вчинок, здійснений у хвилину слабкості, яка не скоро в нього повториться, здивував і мене, і Махмута, і, мабуть, самого Османа.

Авд-ага не може зрозуміти людської непослідовності і несподіваних рішень, він бачить лише причину й наслідок, послугу й винагороду. Він міркує так: хтось намовив начальника впустити викрадачів до фортеці; після того Осман Вук узяв ні до чого нездатного Махмута до себе на службу. Чому? Тому що Махмут підмовив начальника фортеці. За логікою Авд-аги, це настільки очевидно, що навіть Махмутове гарячкове заперечення є безумовним доказом його вини.

А сумний Авд-ага через те, що не може довести Махмутові, що той винен. Потрібні підтвердження, бо він надто чесний, щоб покарати людину, не маючи для цього незаперечних доказів, потрібні свідки, потрібні признання, а де вони? Нема їх, ще нема, але він уже не випустить Махмута — аж до його чи свого скону. Буде вистежувати, як голодний вовк вистежує старого оленя, спотикатимуться обидва, один тікаючи, другий переслідуючи, дихатимуть надсадно від страху й задоволення: можливо, жертва знесилиться, можливо, погодиться на муки — аби тільки мати перепочинок.

А все через дрібницю, через підозру, яка неправильно поєднала окремі факти. Я мовчки слухаю, не смію сказати: дай спокій чоловікові, адже він не розуміє навіть, про що ти питаєш, і через те видається ще більше сумнівним.

І якби я сказав, все одно це нічого не змінило б. Авд-ага — невільник свого покликання, це його пристрасть, рін живе тим, що переслідує й ув'язнює людей, як інші живуть заради того, щоб їх підтримувати й лікувати.

Різниця тільки в тому, що Авд-ага частіше втішається своїми успіхами.

Але чому він підозрює Османа? Чи це я приписую йому те, що мені відоме, а він і не думає про нього? А може, й думає: якщо Махмутові дав це місце, значить, за щось віддячує. Увесь світ він підозрює, він живе підозрами, навіть у сні не розлучається з ними — і не завжди безпідставно. Злочини трапляються щодня. Якщо злочинець не пійманий, отже, всі люди можливі злочинці. Він добре знає, за жодну людину не можна ручатися, що вона не здатна на поганий вчинок. Авд-ага шукає, Авд-ага підозрює, це його доля, обов'язок і задоволення, і нелегко йому доводиться, бо злочини часто оточені мороком і справжній злочинець проходить повз нього, дивиться йому в очі, спокійно робить своє діло, сміється, чого доброго, навіть сидить поруч із ним, а він тільки будує здогади, винюхує, відчуває, може, наближається і знову відходить, упевнений і невпевнений, щасливий, коли нападе на слід, у відчаї, коли його втрачає, і тільки одна смерть могла б перервати ці його пошуки. Бо він знає, якщо зупиниться, якщо втомиться, якщо не схопить і не покарає винного, то злочин запанує над світом, на землю впаде темрява й настане судний день.

У випадку з Махмутом він натрапив на тонесеньку ниточку, але міцно схопився за неї. Найсумніше в цій історії те, що підставою для підозри стало Махмутове щастя. І Османове благородство, через яке він уже й сам кається. Деяким людям справді не щастить. Скільки всякої потолочі без розуму, без здібностей, без честі домагається успіху в житті — і ніхто не дивується з того. А бідний Махмут щойно увійшов до свого похмурого гамазею, повного мишей і мишачого посліду, гадаючи, що нарешті позбувся страху перед голодною старістю, як одразу на нього впала підозра. Усе життя його переслідували невдачі, то як йому зараз бути спокійним! Не за гарні очі Осман узяв його на роботу.

І справді, чому Осман дав йому це місце? Негаразд, що я таке запитую, але справді — чому? Я зрадів за Махмута, коли таке сталося, але — чому?

Звідки мені знати! Я порадив Османові, щоб він покликав його того вечора до корчми, я попросив його, щоб він сказав кілька добрих слів Махмутові, я винен, що ми стали свідками сварки, яка так розсердила Османа. Усе це я знаю, і все-таки — чому? Хіба тільки тому, що син грубіянив батькові? Османові були байдужі й набагато важливіші речі, ніж ця звичайна сварка.

Ось яка причеплива чужа підозра! Вона точить тебе і тоді, коли ти знаєш, що людина не винна.

Якщо справді не винна!

А що, коли це не так, коли досвідчений ловець Авд-ага на правильному шляху?

Ця думка мене ошелешила.

Неможливо, я знаю, що це не так!

Але думка не може зупинитися і проти моєї волі переходить межу, яку їй поставила моя свідомість, і тягне мене в прірву уявної можливості.

Якщо так, тоді все легко розплутується і стає зрозумілим.

Осман послав Махмута домовитися з начальником фортеці, він для цього найбільше підходить, бо Махмутові ніхто не повірив би, якби він і зрадив. Махмут потім настирливо домагався зустрічі з Османом, щоб одержати