Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс
Ось так погані хлопці прокидаються — від сну, якого й не було. Я не спав, коли Фанкі Чикен у нападі героїнової ломки почав ходити вві сні, бурмочучи те ж саме: «Левит, Левит, Левит». І тоді, коли Гекл підскочив до вікна і спробував вилізти назовні. Бам-Бам спить, але сидячи на підлозі та притулившись до стіни. За всю ніч він навіть не ворухнувся. Я марю наяву і бачу в думках тих братанів, що залишили мене без цента на іподромі «Кайманас». Мене кидає в жар, як від лихоманки, потім він сходить, потім знову наростає. І так може тривати всю ніч. Учора ввечері, перед тим як піти, Джосі відвів мене вбік і сказав, що ті вилупки напередодні повернулися з Ефіопії. Так, спрага поквитатися теж не дає мені заснути.
Ось як з’ясовується, що більшість у цій кімнаті — жовторота пацанва. Не минуло й години, як усі вже починають крутитися й стогнати вві сні. А якщо ти товстун із Джунглів, то можеш тричі вигукнути ім’я якоїсь мантелепи. Доркас чи Дора — я не пам’ятаю. Тільки в молодих бувають сни про трах. Гекл у кутку дрочить, запхнувши руку в штани. Тільки молоді можуть спати, коли на їхніх плечах лежить такий страшний тягар, що його, здається, сам Бог втомився нести — і перекинув на людей.
Я не спав. І сонливості не було. У халупі навіть уночі літають мухи. Ні в кого немає годинника, щоб підказати час, але, схоже, десь посеред ночі худий із Джунглів намагається вишкребтися з дверей. Ніхто не прокидається, але я ж не сплю. Чути, як він бурчить: «Що за бомбоклат, коли таких козирів, як я, великі цабе замикають у свинарнику?» Мені хочеться йому сказати: «Розслабся, бо Джосі Вейлз — з тих, хто любить ставити на місце хлопів», але я залишаюся у своєму кутку, лежу на спині й заплющую очі, коли хтось зиркає в мій бік.
Але це було, мабуть, кілька годин тому. Тепер усі в халупі починають божеволіти. Бам-Бам скрикує, знову й знову. Двоє з Джунглів ходять туди-сюди по кімнаті, а щойно натикаються один на одного, то зачинають бійку. Гекл обнишпорює кожен закут, кожну щілину, кожну пачку з-під соку і пляшку з-під безалкогольних напоїв, верх і низ халупи — шукає кокаїн. Я знаю, що він шукає саме його, хоча останній з тих, хто його тут шукав, знайшов тільки промислову отруту проти щурів. Фанкі Чикену вже несила терпіти, тому він іде в куток, де ми сцимо, сідає там і починає чесати собі через сорочку груди — шух-шух-шух. Гекл каже: «Лайно якесь. Може, хтось поможе мені висадити ці паршиві двері?» Але хтось нагадує, що за нами має прийти Джосі Вейлз, однак каже це тихо, наче Джосі — це вершник Апокаліпсису.
Бам-Бам уже репетує, як дівка, якій вставляють. Я кажу: «Стулися, вилупку», але він і далі кричить, наче бачить перед собою нічний кошмар. Я даю йому сильного стусана — і він схоплюється, мов блискавка. Удар хоча б змусив його згадати, що він — чоловік, а от від ляпасу він відчув би себе дівчиськом. За вікном сіре світло змінилося на жовте, з’явилося сонце, яке крізь шпаринки проникає додолу. Немає іншого заняття, окрім як спостерігати, як воно рухається від стіни, підлогою, відступає по підлозі, а потім як прийшло, так і йде у вікно. Сонячні промені всередину більше не потрапляли, але в халупі стало задушливо, як у печі. Напевно, наближався полудень.
Тепер по кімнаті блукають п’ятеро, і від них розходиться сморід поту. Тепер волає вже Фанкі Чикен. Бам-Бам витріщається на стіну, а Гекл — у вікно, ніби розмірковує, як через нього вибратися. Напевно, він прикидає, що якщо в халупі вистачить місця для розбігу, то можна кинутися вперед із випростаними руками, як Супермен, — і отак прорватися назовні. А може, це я так думаю, бо щільно обступає спека — волога, липка й мутна. Я відчуваю повсюдний сморід від спітнілих чоловічих тіл. Тільки оті двоє із Джунглів поводяться так, ніби в них ще лишилася клепка. Вони перестали натикатися один на одного і тепер швендяють разом. Але ось один, проходячи повз Гекла, зачіпає того за ногу, і Гекл каже: «Чого це ти мене штовхнув?» Підхоплюється і штовхає його. Двоє з Джунглів беруться за пацана: один хапає за праву руку, другий — за ліву, і разом гепають ним об стіну так, що аж кімната здригнулася. Вони явно мають намір це повторити, але Фанкі Чикен питає: «Чуєте движок?»
Повз халупу пролітає автівка — ввжжжжууух — але їде собі далі. Фанкі Чикен заводить пісню: «Коли настане потрібний нас, убивчий бал прийде по нас». Бам-Бам схоплюється і підстрибує на одному місці зі словами «як солдат», «як солдат», чого я від нього аж ніяк не ждав. Чотири стіни тиснуть, і тільки я це бачу. Я відчуваю дух цих п’ятьох — як вони смердять, як їх мучить спека, як від них тхне страхом, що має кислий запах. Смердить також сциклинням. І сіркою. А ще — нафталіном, мокрими щурами і старим деревом, погризеним термітами. Кімната тисне, а я не можу наробити в стінах дірок, бо Джосі Вейлз із Віпером забрали перед відходом усі волини.
У кімнаті стає прохолодніше, і спочатку мені здається, що нарешті до нас долинув морський бриз, але це просто заходить сонце. Ми сидимо замкнені з ночі до ночі. Але ж мусить бути бодай якась палиця, балясина, труба, молоток, швабра, стовп, лампа, ніж, пляшка з-під коли, гайковий ключ, камінь, великий чи дрібний, — що-небудь, чим можна почастувати тих двох, коли вони врешті повернуться за нами. Предмет, яким можна різко вдарити і вбити їх. Вбити хоч когось. Має ж бути в цій халупі хоч щось — щоб убити того, хто ввійде у двері, байдуже кого, бо мені вже все ’дно, я хочу лише звідси вибратися. Гекл у кутку запхав руку собі в штани. Роззирається, чи бачимо ми, а потім виймає член і починає дрочити, аж поки скрикує, як дівка, і б’є кулаком об стіну. Бам-Бам уві сні бачить, напевно, Фаннібоя, і повторює, знову й знову: «Не чіпай моїх „кларксів“».
Ось як можна зупинити того, хто репетує. Зацідити йому в пащеку, якщо ти хочеш, щоб він відчув себе чоловіком, або дати ляпас — якщо хочеш,
