Павлiк Морозов - Олександр Сергійович Подерв'янський

Піонери прив'язують генералу Власову на шию кирпичину, як Герасім до Муму, і топлять у болоті. Альонушка вилазить з очерету і з цікавістю дивиться на видовище, її очі горять червоним вогнем.

Пєлагєя Нилівна.

Шожти зробив, проклятий уркагане?

Якого хуя ти в болоті гидкім

Втопив красівого усатого мужчіну?

Павлік Морозов.

Мамаша, помовчіть,

І вас втоплю, як будете пиздіть!

Пророк Микола.

Сімейка блядська, заїбали в пень!..

Оцю хуйню повинен день у день

Я слухати. Я б краще петухом

Ламбаду танцював би на параші!

Пророк розлючено плює. Погляд його випадково пада на хижу Альонушку, яка хтиво клаца іклами і пускає слину з рота.

Пророк Микола.

А ти шо робиш тут, змія їбуча?

Ти, мабуть, думаєш, шо тут кіно знімають

Рекламного про пасту для зубів?

Роздратований Микола жбурля каменюку в Альонушку, яка з хижим гарчанням лізе назад в очерет, при цьому вона робить еротичні знаки Павліку Морозову і принадно вихиляється тілом. Павлік без зайвої рефлекси біжить за зеленою бляддю в болото. Пєлагєя Нилівна розставляє руки, як в картині Маковського «Не пущу».

Пєлагєя Нилівна.

Не лізь, синок, вона тобі не пара!

Від не їти підхопиш враз сіфона!

Павлік роздратовано пиздить Пєлагєю Нилівну по мармизі Пєлагєя пада довго і велично, як це личить епічній героїні.

Пєлагєя Нилівна.

Убив!

Хор піонерів.

Убив, убив…

Пророк Микола.

Піздєц!..

Синхронно з його пророчими словами болото охоплюється жахливим мороком з громом, блискавкою, смерчем і всім, чим положено в такому випадку. По небу в цей час вихорем проносяться медузи, горгони, чорти, дракони і просто якісь лярви. Натовп збивається в купку, як безпорадне стадо, з жахом спостерігаючи катаклізми. Тіки пророк лишається незворушним. Спокійно лягає він в кришталеву домовину, яка відразу ж починає світиться синім вогнем, і невидимою силою влітає назад в храм. Двері храма з грюкотом зачиняються, і з жахливим рипінням ритуальна споруда робить поворота і на жовтих курячих ногах пиздує в болото, розбризкуючи грязюку. За ним, як щури за Гамельнським щуроловом, мовчки ідуть загіпнотизовані Щукін, Альонушка і піонери. На сцені лишається тіки Павлік, який стоїть в античній позі над тілом матері, і Філін, який сховався за сосною і від жаху тихенько підвива.

ДІЯ ТРЕТЯ

Картина перша

На галявині серед величного сибірського лісу, біля туристичної палатки сидять Сука і Блядь – богині помсти, гівна, мух і менструації, так звані Ерінп, вбрані туристками 60-х років. На обох неоковирні спортивні штани кольору шкільних чорнил, потворні туристичні черевики і амебної форми рюкзаки. Довершують гардероб гидотні чорні крильця, якими ці бридкі створіння час від часу вимахують.

Обидві богині – це здоровенні, масласті, невизначеного віку агресивні чуви Одна з Еріній слухає по портативному приймачу романтичні пісні про геологів, друга колупається в зубах виделкою.

Сука.

Хотіла б я пацанчиків красівих

Зустріти в цім їбучім турпоході,

Бо замість них тут тільки блядські рисі,

Ведмеді, змії, сови безпокойні

Вночі кричать, неначе їх ґвалтують.

Філін (з дерева).

Угу-угу-угу…

Блядь.

Нема січас пацанчиків хароших,

А ті, шо єсть, не їздять в турпоходи,

А як поїдуть здуру на турбазу,

То не вилазять, падли, з ресторану,

Аж поки гроші не попропивають,

В той час, коли нещасні молодиці,

Які купили льготниє путьовки,

Шоб поїбатись трохи у поході

Спортивному, лікуються від нервів

І клімаксу вонючею водою,

Регочуть істерично, скавучать,

Як цуценята, темними холодними ночами

Під ковдрою казеною, самотні,

В убогих номерах на десять койок,

Де радіо пиздить вночі і вдень,

Бо хтось зламав його і виключить ніззя,

Де блядь командіровочна вночі

Приходить і сідає в умивальник

У сраку п’яна, і тепер до ранку

Ви слухаєте, як вона ікає,

Де об’явлєніє висить в фойє засранім:

«Товаріщі! не кидайте в вікно

Резінові іздєлія, бо гуси

Їх їдять і ними давляться».

Філін.

Угу-угу-угу…

Блядь.