Адвокат диявола - Ендрю Нейдерман

— Навіть священики! Навіть священики! — прокричав Кевін, здійнявши руки до стелі. — Ви теж його син, так? — запитав він, знову повернувшись до отця Вінсента. — Так?

Він крутнувся на місці.

— Скільки ще вас тут?

— Містере Тейлор.

Суддя постукав молотком. Кевін повернувся до нього і звинувачувально тицьнув у нього пальцем.

— Ви теж його. Ви всі його. Невже ви не розумієте? — закричав він на присяжних. — Вони всі — його сини.

Врешті-решт судовим приставам довелося зупинити Кевіна, щоб обвинувачення змогло провести перехресний допит отця Вінсента. Ланґен пред’явив йому Біблію.

— Цю Біблію було знайдено біля ніг Джона Мільтона. Ви вже казали, що не давали її містерові Тейлору для якогось вуду-випробування диявола, чи не так?

— Так.

Ланґен розгорнув Біблію.

— Власне, чи не прочитали б ви присяжним, що тут написано?

Він передав Біблію отцеві Вінсенту.

— «Джонові. Хай це завжди приносить тобі втіху в разі потреби. Твій друг, кардинал Томас».

— Із цією частиною його абсурдної історії все ясно, — сказав Ланґен, забрав Біблію й повернув її на стіл для речових доказів.

Кевін не мав інших свідків, не міг пред’явити на свій захист більш нічого, але обвинувачення знову викликало Пола Сколфілда, Дейва Котейна і Теда Мак-Карті, кожен з яких засвідчив, що вони бачили кинджал-хрест у квартирі Джона Мільтона, відколи зайшли до неї вперше. Цей предмет він знайшов, коли вкотре відпочивав у Європі, і, як погодилися всі вони, дуже ним дорожив.

— Звісно, отець Вінсент не давав його Кевінові для того, щоб убити диявола, — сказав Пол Сколфілд.

У заключному слові Ланґен заявив, що Кевін Тейлор, відомий як успішний адвокат у кримінальних справах, скоїв холоднокровне зумисне вбивство, а тоді вигадав абсурдну історію про диявола, щоб видатися для присяжних психічно хворим і таким чином залишитися безкарним.

— Спробував застосувати деякі з дуже спритних, але хитрих прийомів, які застосовував, захищаючи інших клієнтів. Ні, — завершив Ланґен, — цих присяжних заплутати не вдасться, — він показав на Кевіна. — Кевін Тейлор, спонуканий божевільними ревнощами до талановитого, люб’язного немолодого чоловіка, зловмислив проти цього чоловіка і винен у вбивстві. У цьому випадку розумний адвокат не маніпулюватиме правдою.

Присяжні були згодні. Його було визнано винним у вбивстві з обтяжувальними обставинами та засуджено до довічного ув’язнення без права на умовно-дострокове звільнення впродовж двадцяти п’яти років.

Епілог

Він рухався наче в тумані. Попервах ним ніхто не цікавився, з ним практично ніхто не говорив. Він думав, що, можливо, став невидимим або насправді не перебуває в цій в’язниці суворого режиму на півночі штату Нью-Йорк.

На третій день приїхала на побачення Міріам, але вони здебільшого просто дивились одне на одного. Усе одно вона неначе перебувала за тисячу кілометрів звідти, а коли таки говорила, деякі слова губились, як у несправному телевізорі. Усе, що він запам’ятав з їхньої розмови, розпадалося на фрази: «Твої та мої батьки… Я спробувала грати на піаніно… Гелен повернулась».

— Хіба не чудово, — зауважила вона насамкінець, — що Джон Мільтон створив трастовий фонд для нашої дитини? Він зробив це для дитини Джаффі, а ще трастові фонди отримали Тед і Джин та Норма з Дейвом. Пол і Гелен думають про всиновлення.

Звісно, вона все ще була вагітна. А як інакше? Тепер він це розумів. Він розумів, що для неї вже запізно.

— Я не хочу, щоб дитина дісталася моїм батькам, — нарешті сказав він.

— Дитина дісталася? — спантеличено всміхнулася вона. — Яка дитина, Кевіне?

— Його, — сказав він.

— О ні, тільки не це, — захитала вона головою. — Я сподівалася, що тепер, коли це скінчилося, ти перестанеш таке казати.

— Це скінчилося. Повторюю: я не хочу, щоб мої батьки виховували цю дитину.

— Добре, вони її не виховуватимуть, — сказала вона, не приховуючи роздратування. — А нащо їм це робити?

— Вони не мають цього робити. І твої теж.

— Я сама виховаю нашу дитину.

Він захитав головою.

— Міріам, я намагався. Зрештою, я старався заради тебе, щоб урятувати тебе. Насамкінець буде така мить, одна-єдина остання мить, коли ти усвідомиш усе це і згадаєш мене теперішнього, а тоді, якщо ще будеш на це здатна, крикнеш моє ім’я. Я тебе почую, але вдіяти нічого не зможу.

— Я не витримую, Кевіне. Приїздити сюди мені нелегко, але цих балачок я не витримую. Я не повернуся, доки вони не припиняться, зрозумів?

— Це вже не має значення. Надто пізно, — повторив він.

Вона підскочила.

— Я йду. Якщо хочеш, щоб я повернулася, напиши й пообіцяй, що не говоритимеш такого, коли я повернуся, — сказала вона й подалася геть.

— Міріам!

Вона обернулася.

— Запитай у них, де картина Гелен, і піди подивися на неї, якщо її не знищили. Придивися до неї.

— Її не знищили. Її продали. Її купив Боб Мак-Кензі. Йому таке подобається.

Кевін засміявся. Цей божевільний сміх змусив її втекти.

Він увесь час намагався зрозуміти. Як його смерть сприяє досягненню їхніх цілей? Він дізнався, хто такий Джон Мільтон насправді та чим насправді займається його фірма. Що він міг зробити з цією інформацією? Надати її Мак-Кензі, а тоді, якщо не отримає бажаного результату, — іншому помічникові окружного прокурора або й самому прокуророві? Звідки йому знати, хто не зіпсутий, а хто зіпсутий? Він не міг примусити Міріам до аборту, а вона не вірила тому, що він їй казав. Навіть якби він забрав її кудись, дитина все одно вбила б її. У Джона Мільтона все одно з’явилася б дитина.

Ніхто не повірив би в те, про що він довідався, а він нічим не міг їх зупинити, то чому вони маніпуляціями змусили його вбити Джона Мільтона?

Відповіді надійшли за кілька днів по тому. Він сидів у їдальні, машинально жуючи свою їжу й намагаючись не чути й не бачити нічого довкола себе.

Раптом він відчув присутність інших людей; двоє з них стояли зовсім близько, один ліворуч і один праворуч від нього, а ще щонайменше двоє — просто позаду нього. Тих двох, що позаду, він уже помічав краєчком ока. Щоразу, коли він їх бачив, виявлялося, що вони дивляться на