Адвокат диявола - Ендрю Нейдерман

років і був схожий на молодого Вана Джонсона — свіжий, чистий типовий американець. Семсонові не вірилось у власну удачу. Драматична справа, резонанс, широкий розголос. Узагалі-то, у його послужному списку був усього один кримінальний процес; він захищав дев’ятнадцятирічного студента, звинуваченого в тому, що він пограбував алкогольну крамницю біля кампусу, погрожуючи пістолетом. Злодій був у лижній масці, і поліціянти, діючи за наведенням, знайшли в його квартирі таку саму на вигляд лижну маску, але жодного іншого начиння для лижного спорту. Він не катався на лижах. Також він підходив під опис зовнішності злочинця, а ще були свідчення про те, що він має серйозні ігрові борги. Однак справа не була елементарною, бо поліціянти не знайшли ніякої зброї, а дівчина відповідача заявила, що він на той час був з нею.

Однак Семсон знав, що вона бреше, і не вважав, що її свідченню можна довіряти. Коли він сказав, яке покарання передбачено за фальшиві свідчення, і пояснив, що обвинувачення вже працює над спростуванням і/або дискредитацією її свідчення, вона дуже занервувала. За день до початку процесу він порадив своєму клієнтові укласти угоду про визнання своєї провини та пішов на перемовини до окружної прокуратури. Він переконав прокурора відмовитися від звинувачення в озброєному пограбуванні й замінити його звинуваченням у простому пограбуванні. Оскільки попередніх судимостей його клієнт не мав, він змусив обвинувачення порекомендувати для нього шість місяців у в’язниці та п’ять років умовно.

Кевін, узагалі-то, не знав подробиць цієї справи. Йому до них було байдуже. Він вважав, що просто шукає людину, здатну бути адвокатом у кримінальних справах, таку, яку найважче осквернити дияволові. На першій їхній зустрічі Кевін пояснив, чому хоче послатися на самозахист. Семсон слухав і занотовував, але Кевін усе говорив і говорив, і серце в Семсона впало. Справа все ж таки буде не бозна-яка. Його клієнт, вирішив він, божевільний, страждає на істеричну параною. Він дуже обережно порекомендував клієнтові психіатричний огляд.

Кевін відмовився.

— Цього вони від мене й хочуть: щоб я послався на божевілля і ніхто не послухав моїх доказів і моїх свідків.

— Тоді я не можу спокійно вас захищати, — оголосив Вільям Семсон. — Вашим мотивам і вашій історії ніхто не повірить. За цих обставин я не можу запропонувати жодного захисту, містере Тейлор.

Семсонова реакція засмутила Кевіна, але він також був вражений. Вільям Семсон — розумний молодий адвокат, готовий якнайкраще старатися для своїх клієнтів, але при цьому керується певною системою моралі. Таким адвокатом міг би бути він сам, подумалося йому. Це дало йому надію й повернуло йому віру в себе та свої дії.

— Тоді я захищатиму себе сам, — заявив він. — Але ви все одно приходьте на суд. Можливо, ви здивуєтеся.

Вільям Семсон із подивом дізнався, що психіатр обвинувачення дійшов висновку: Кевін Тейлор не психічно хворий, він розрізняв правду і кривду тоді, коли скоїв убивство Джона Мільтона, і цим діянням і абсурдною оповідкою про сатану та його послідовників він, імовірно, намагається приховати свої справжні мотиви.

Однак, прочитавши висновок психіатра, Кевін подумав, що йому вперше поталанило по-справжньому. Тепер він зможе довести свою правоту. Люди його послухають і дадуть йому шанс. Якщо він переконав таку релігійну та вчену людину, як отець Вінсент, то вже напевно зможе переконати дванадцятьох пересічних громадян. Його підбадьорювала віра в те, що присяжні, побачивши докази та вислухавши всі свідчення, підтримають його твердження про те, що він убив Джона Мільтона, захищаючись. Якби психіатр обвинувачення заявив, що Кевін психічно хворий, він би не зміг викликати свідків і влаштовувати їм перехресні допити самотужки.

Але далі все пішло шкереберть.

Він оформив повістку на комп’ютерні файли «Джона Мільтона і партнерів», але потрібного йому файлу «Майбутні» не було. Він рішучо заявив, що йому надали не всі файли, а тоді поїхав до офісу сам у супроводі призначених судом конвоїрів-поліціянтів і спробував відкрити файли на комп’ютері. Не вийшло. Файл зник. Його вже навіть не було у списку в меню.

— Його видалили, — заявив він. — Я мав про це здогадатися.

Звісно, йому ніхто не повірив, але він вирішив, що може продовжувати без нього.

У перший день процесу Тодд Ланґен, ще один помічник окружного прокурора, ненабагато старший за Боба Мак-Кензі, але помітно гарніший із себе, виклав версію обвинувачення. Ланґен нагадав Кевінові самого себе, бо тримався так само впевнено, майже зухвало. Він пообіцяв показати, що це проста, елементарна справа за участю чоловіка, дружини та загиблого, який, на думку чоловіка, крутив роман з його дружиною та зробив їй дитину. Ланґен стверджував, що Кевін, скоївши холоднокровне вбивство, вигадав абсурдну історію, сподіваючись, що його оголосять психічно хворим. Так з’явилася його сміховинна заява про те, що він убив Джона Мільтона, захищаючись. Відмова від огляду власним психіатром вказувала на те, що він усвідомлює: будь-який компетентний фахівець із психічного здоров’я здогадається, що він прикидається.

На трибуну для свідків викликали Норму та Джин, і обидві засвідчили, що Міріам говорила їм про Кевінові ревнощі до Джона Мільтона. Вони розповіли, що він навіть вимагав від неї зробити аборт, коли вона оголосила про свою вагітність. Він звинуватив її в тому, що вона кохалася з Джоном Мільтоном, і заявив, що дитина від Мільтона. Вони сказали, що Міріам страшенно засмутилась і навіть почала боятися Кевіна.

Під час перехресного допиту Кевін спробував змусити їх обох заговорити про Ґлорію та Річарда Джаффі, та вони нічим не підтримали його заяв, а коли він згадав про Гелен Сколфілд і те, що вона йому казала, обидві жінки заявили, що Гелен ніколи не казала їм нічого подібного. Далі Ланґен допитав Джин, яка розповіла, що Гелен і досі лежить на психіатричному лікуванні в Белльв’ю.

— Отже, навіть якби вона зробила якісь із цих фантастичних заяв, ми навряд чи могли би вважати їх осмисленими, — завершив Ланґен, а тоді повернувся до присяжних і додав: — І, звісно, це усвідомив би містер Тейлор, розумний молодий адвокат, який зовсім недавно виграв у цьому суді велику справу.

Тоді викликали Пола, Дейва й Теда. Кожен з них розповів у свідченнях про добру вдачу та благочинну діяльність Джона Мільтона. Вони говорили про його любов до закону та про все, що він зробив для кожного з них і їхніх дружин. Вони наголосили на родинному характері своєї фірми й завзято заперечили, що Джон Мільтон — бабій чи коли-небудь залицявся до їхніх дружин. Кожен зауважив, що Кевін ніби був не здатний усвідомити