Гордість і упередженість - Джейн Остін
Мабуть, саме в цей момент у серці Елізабет з'явилося до оригіналу цього портрета почуття тепліше, ніж будь-коли за весь час їхнього знайомства. Похвала на його адресу з вуст місіс Рейнольдс не була чимось дріб'язковим. Хіба є щось цінніше за добре слово розумного слуги? І чуйний брат, і землевласник, і господар! Скільки людей залежало у своєму щасті від його опіки! Скільки радості чи болю владен він був їм завдати! Скільки добра чи зла! Все, що розповідала про містера Дарсі економка, зображало його у вигідному світлі, тому, стоячи перед полотном, на якому він був зображений і з якого він дивився на неї немиготливим поглядом, Елізабет уже з глибшою, ніж будь-коли, вдячністю згадала про його кохання до неї, згадала його палке освідчення і вибачила йому той недоречний спосіб, у який він це освідчення зробив.
Оглянувши всю ту частину будинку, що була відкритою для гостей, вони зійшли вниз і після прощання з економкою були передовірені садівнику, котрий чекав на них біля входу в залу.
Коли вони прямували через галявину до річки, Елізабет обернулася, щоб знову подивитися на будинок; її дядько та тітка теж зупинились, і, доки перша губилася в здогадках щодо віку будівлі, з дороги, що вела позаду її до конюшень, вигулькнув сам її хазяїн.
Їх розділяли двадцять ярдів, і поява містера Дарсі була настільки несподіваною, що Елізабет не встигла уникнути його погляду. В ту ж мить їхні очі зустрілись, а їхні щоки густо почервоніли. Він здригнувся і на якусь мить закляк від здивування, але, швидко оговтавшись, став наближатися до компанії та заговорив до Елізабет — може, з небездоганною байдужістю, зате з бездоганною чемністю.
Вона була інстинктивно відвернулась, але зупинилася при його наближенні та вислухала чемні привітання зі збентеженням, котре не могла перебороти. Якщо першої появи містера Дарсі чи його схожості зі щойно баченими портретами для супутників Елізи було недостатньо, аби пересвідчитися, що це саме він і був, то це підтвердилося здивуванням, котре з'явилося на обличчі садівника, коли той забачив свого хазяїна. Гардінери стояли трохи віддалік, коли містер Дарсі розмовляв з їхньою племінницею, котрій від здивування та зніяковіння несила було підвести на нього очі; тому вони не чули її відповіді на чемні розпитування про здоров'я її родини. Елізабет була вражена переміною його манер, котра сталася відтоді, як вони бачилися востаннє, її ніяковість зростала з кожним його словом; їй не давала спокою думка про недоречність своєї появи тут, тож ті декілька хвилин, які вони провели разом, були найбентежнішими хвилинами її життя. Містер Дарсі, здавалося, був схвильований не менше за неї, його голосу явно бракувало звичної статечності; і він продовжував розпитувати Елізабет про час її від'їзду з Лонгберна так часто і так похапливо, що видно було — він просто намагається відволіктися від інших думок та зовсім інших запитань.
Нарешті містер Дарсі замовк, явно не знаючи, про що говорити далі. Промовчавши отак якусь мить, він опанував себе, швидко попрощався й пішов.
Після цього її супутники приєдналися до неї і висловили своє захоплення його чудовою статурою, але Елізабет уже нічого не чула і мовчки йшла за ними, поглинута власними почуттями. Сором і роздратування переповнювали її. Як нерозумно та необачно вчинила вона, приїхавши сюди! Яким дивним видався, напевне, містеру Дарсі її приїзд! Йому могло здатися, що вона зробила це навмисне! О, навіщо вона приїхала сюди! Чому він повернувся на день раніше?! Піди вони лишень на десять хвилин раніше, то він уже не зміг би їх побачити, бо видно було, що він тільки-но приїхав, тільки-но встав з коня чи вибрався з карети. Недоречність цієї зустрічі знову і знову змушувала її густо червоніти. А його поведінка, що так вражаюче змінилася, — що б це могло означати? Дивно, що він узагалі заговорив до неї — з такою чемністю, та ще й про її родину питався! Ніколи в житті не бачила вона, щоб у його манерах було так мало поважності, ще ніколи не промовляв він до неї з такою ніжністю, як під час цієї несподіваної зустрічі. Який разючий контраст становило все це до його манер під час їхньої останньої зустрічі в Розінгсі, коли він вручав їй свого листа! Елізабет не знала, що й думати і як усе це пояснити.
Вони вийшли на прекрасну алею, що тягнулась уздовж річки, кожен крок відкривав перед ними то мальовничу кручу, то чудову панораму лісу, до якого вони наближались; але минув деякий час, перш ніж Елізабет відновила здатність усе це усвідомлювати. Вона механічно відповідала на звертання дядечка та тітоньки і навіть намагалася поглядати туди, куди вони вказували, та не помічала майже нічого. Всі її думки зосередилися на тій частині Пемберлі-Хаус — якою б вона не була, — в котрій міг перебувати містер Дарсі. Їй страшенно хотілося знати, що зараз відбувається в його душі, що він про неї думає і чи кохає він її так само, як і раніше, — попри все, що сталося. Можливо, він виявив чемність тому, що почувався невимушено, проте чулось у його голосі щось таке, що зовсім не було схожим на невимушеність. Їй важко було сказати — болісно чи приємно було йому бачити її, та вона знала напевне, що байдужості він не відчував.
Однак невдовзі зауваження супутників Елізабет щодо її неуважності повернули її до тями, і вона, зрештою, усвідомила необхідність виглядати більш схожою на саму себе.
Вони ввійшли до лісу і, на деякий час розпрощавшись з річкою, піднялися на якесь узвишшя, де проміжки між деревами давали змогу бачити численні мальовничі пейзажі долини, подекуди — ручаю, а також протилежних пагорбів, багато з яких були вкриті лісом. Містер Гардінер висловив бажання обійти навколо всього парку, але тут же висловив побоювання, що пішки зробити це навряд чи вдасться. З тріумфуючою посмішкою садівник сповістив їх, що периметр парку становить десять миль. На цьому питання було закрите, й вони рушили далі звичним маршрутом, котрий із часом знову вивів їх — через лісистий крутосхил — до берега річки в одній із найвужчих її ділянок. Компанія перетнула її невигадливим місточком, змайстрованим у тон оточуючому пейзажу. Ця місцина мала вигляд не такий захоплюючий, як ті, де вони вже встигли побувати. Тут долина стискалася, перетворюючись на яр, в якому вистачало місця лише для річки та вузької
