Комедії - Арістофан
Звернулися, — він у мистецтві знається.
Зайдім до мене! Як пани посваряться,
То нам напевне доведеться плакати.
Еак і Ксантій заходять в лвері Плутонового дому.
ОДА
Перша половина хору
Жовчю жахливого гніву поет закипить громоносний,
Щойно свого красномовця-суперника вгледить,
що зуби
Точить на нього, і в люті безтямній очима
Він поводити почне.
В блиску шоломів слова конегриві злетяться до бою,
Стружки тонкої різьби попливуть у словесного
майстра,
820 Тільки б од збройнокомонних відбитись атак
гострослова,
Від гучних його промов.
Гриви густої до пліч розкуйовдивши кучми патлаті,
Зсунувши брови грізні, зареве і вергати почне він
Хрип цвяхозбиваних речень, мов вітер, що снасті
і дошки
Рве з хисткого корабля.
Потім словес балакливий митець і дошкульний
цінитель,
Свій розпустивши язик і заздру вузду закусивши,
Плетивом дотепів речення пишні здолає,
Щоб легенів не трудить.
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
Завзято сперечаючись, входять Есхіл і Евріпід, з ними Діоніс.
Евріпід
830 Не умовляй же, трону не зречуся я!
Кажу ж, за нього дужчий я в майстерності.
Діоніс
Чого ж мовчиш, Есхіле? Чув, що каже він?
Евріпід
Спочатку задається, — так же само нас
Морочив він, звичайно, і в трагедіях.
Діоніс
Не будь же й ти зарозумілим, друже мій!
Евріпід
Його я добре знаю, розкусив давно, —
Співець він дикунів самозакоханий,
Що ні вгнуздать, ні зачинити уст його,
Ні переговорить вельбучномовного.
Есхіл
840 ци и справді так, богині плід городньої?
І ти посмів це, теревенів майстре, ти,
Ганчірнику, ти, лахманів зшивателю?
Попам'ятаєш ти!
Діоніс
Есхіле, годі-бо!
Та не розпалюй в серці гнівне полум'я!
Есхіл
Ні, сперше хочу остаточно викрити
Цього калік поета! Й чим пишається?
Діоніс
Ягня, ягня нам чорне приведіть мерщій!
От-от страшенна буря починається!
Есхіл
Це ж ти і критські співомовки винайшов,
850 І кровозмісні шлюби у мистецтво ввів!
Діоніс
Стривай, Есхіле високоповажний!
Ти ж, бідний Евріпіде, утікай чимдуж
Від бурі й граду, якщо в тебе розум є,
Щоб він, важким пустивши в скроню реченням,
Не розтрощив би разом з нею й «Телефа».
А ти, Есхіле, не гнівись, а лагідно
Доводь і слухай доводів, — не личить-бо
Поетам лаятися, мов перекупки.
А то тріщиш, як на вогні дубовий пень!
Евріпід
860 Я не зречусь, готов кусати перший я,
А схоче — хай розпочинає він кусать
Мій вірш, і співи, й жили у трагедії,
Мого «Еола» і «Пелея», свідок Зевс,
І «Мелеагра» і, звичайно, «Телефа».
Діоніс
Скажи, Есхіле, з чого хтів би ти почать?
Есхіл
Волів би тут я зовсім не змагатися —
У нас нерівна боротьба.
Діоніс
Чому це так?
Есхіл
Не умирала-бо моя поезія.
Його ж — з ним разом вмерла, й зараз тут вона.
870 Якщо ж ти хочеш, то готов почати я.
Діоніс
Нехай вогню і ладану внесуть сюди, —
Перед змаганням хочу помолитися,
Щоб мудрим був і справедливим присуд мій.
Ви ж Муз прославте співами похвальними!
Хор
Зевсових дев'ять незайманих дочок,
Музи божисті! Тонкі і розумні ви бачите мислі.
Цих віршотворців натхненних, коли
в сперечанні завзятім
Зброєю слів хитромудрих вони
на двобій виступають.
Музи, прийдіть і погляньте на силу
880 уст, що Творять ваговиті слова,
Тонші від стружки виткої.
Спору великого мудрих рішуча настала година.
Діоніс
(до Есхіла й Евріпіда)
Моліться й ви обидва перед іспитом.
Есхіл
(урочисто)
Деметро-мати, що плекала розум мій,
Твоїх містерій бути гідним дай мені!
Діоніс
(до Евріпіда)
Готуйся й ти свій фіміам курить.
Евріпід
Гаразд!
Та буду іншим я богам молитися.
Діоніс
Нові є в тебе, іншої карбівки?
Евріпід
Так.
Діоніс
То йди, цим особливим помолись богам.
Евріпід
890 Ефіре, хліб мій, важіль язика мого
І ніздрів нюх чутливий! Поможи мені
Того, з ким я змагаюсь, осоромити!
АГОН
ОДА
Перша половина хору
От і ми прийшли послухать,
Як поважні, мудрі люди
За поезії та співи
Йдуть у похід бойовий.
У обох язик лютує
І серця відваги повні,
Думка світла і швидка.
900 Можна сміло сподіватись,
Що тонке, різьблене слово
Скаже з розумом один.
Другий, вирвавши з корінням
речень гай,
Так їх кине, що лиш гомін
перегонами піде.
Хор танцює.
Провідця хору
То починайте вже мерщій! Лиш говоріть дотепно,
Щоб не повторював один того, що скаже інший.
ЕПІРРЕМА
Евріпід
Отож про себе самого і про моє мистецтво
Я вам пізніше розповім, лиш доведу спочатку,
Що він — дурисвіт і хвалько
і глядачам дурненьким,
910 Що виросли на Фрініху, лиш голови морочив.
От виведе він одного Ахілла чи Ніобу,
Посадить їх, закутавши, й обличчя не покаже —
Ляльки трагічні! А вони й не писнуть ані слова.
Діоніс
Це точно, свідок Зевс!
Евріпід
А хор підряд чотири пісні
Із тупотом пробубонить, вони ж усе — ні слова.
Діоніс
Мені ж мовчання їх не менш сподобалось, ніж гомін
Теперішніх балакунів.
Евріпід
Дурний ти був, та й годі, —
Повір мені!
Діоніс
Та, мабуть, так. Навіщо ж він робив це?
Евріпід
Це туману він напускав, щоб ждав глядач покірно,
920 Поки Ніоба звук подасть. Так вся й минає драма.
Діоніс
Ах, він безсовісний! Не раз так і мене дурив він.
(До Есхіла).
Чого ж ти дмешся і сопеш?
Евріпід
Бо дошкуляє правда.
От поки щось там бовкнуть, вже дійшло й до половини
Вистави. Кільканадцять ще додасть він слів бичачих
З хвостами, з гривами — страшні опудала в городі!
Глядач не розуміє їх!
Есхіл
Ой горе!
Діоніс
Та мовчи вже!
Евріпід
Не скаже й слова ясно він.
Діоніс
Не скрегочи зубами!
Евріпід
А все Скамандри та вади, та на щитах дзвонистих
Орли-грифони мідяні, біг речень крутокінних, —
930 не так-то й легко їх збагнуть!
Діоніс
Клянусь богами, часто
Ночами довгими не міг і я склепити очі,
Все думаючи, що за птах рудий твій конепівень?
Есхіл
Ну, й неук же! Це знак такий на кораблях писали.
Діоніс
А я гадав, що птах отой — син Філоксена, Ерікс.
Евріпід
Невже це треба й півня нам виводити на сцену?
Есхіл
А ти,
