💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Гетьман, син гетьмана - Юрій Михайлович Мушкетик

Гетьман, син гетьмана - Юрій Михайлович Мушкетик

Читаємо онлайн Гетьман, син гетьмана - Юрій Михайлович Мушкетик
Григорій Ромодановський, дяки Грибоєдов і Хитров. Отакі були вільні вибори. У міській соборній церкві брали присягу до віку бути вірними цареві, стояти проти царевих ворогів, слухатися бояр і воєвод. Поруч Юрася стояв паволоцький полковник Іван Богун, розтоплений лій стікав зі свічі й крапав йому на чоботи, але Богун не помічав того. Юрась стояв і пригадував останню розмову з батьком, його слова, що він сам помре вірний московській присязі, а ти вже чини, як захочеш, батько про щось здогадувався, на щось натякав, але що він, Юрій, може зробити? Він тільки бачив неправду, насильство замість обіцяного братства.

Олелько мовчки прийняв Юрія в човен. Той одвів погляд.

Темною, похмурою була та ніч у Трахтемирові. Пугукали пугачі, яких була сила-силенна в старому лісі, Юрій дивився вгору — примеркли зірки у Волосожарі.

Повезли москалі з Переяслава затверджені статті і повезли в залізі зловлених трьох братів Івана Виговського: старшого, Данила, закатували по дорозі до Москви, двох інших, покатованих, завдали до Сибіру. І упіймали та повезли славного Нечая. Залишилась по ньому пісня:

…Ой крикнули козаченьки: «Утікай, Нечаю. А я тебе, мій Нечаю, Не убезпечаю, Тримай коня в сіделечку По своїм звичаю».

Нечай відказує, що не звик утікати, не втікав він і цього разу, й повезли його занютованого в залізо північні «брати».

Тихо, похмуро, наче з похорону, роз’їжджалася генеральна рада з-під Переяслава. І тільки повернувшись у Чигирин, постали докори й нарікання. На Юрія, на старшину, докоряли один одному. Юрій нітився, мовчав.

— А де ви всі були? — мовив Іван Богун, козак достойний, хоробрий і правдивий. — І я там був. Молотите навздогін качілкою.

— Так нас оточили. Кожному життя дороге.

— Отож!

Постановили послати до царя посольство — він справедливий, він добрий, — аби скасував Переяславську умову. Говорили з боярами, знову посилалися на угоду Богдана Хмельницького, й бояри посилалися на неї, але самої угоди не показували. Врешті сказали, що цар звелів, щоб було по Переяславській умові, та ще й додав, що в умові Хмельницького немає, в яких містах не стояти московським воєводам і війську, отже, можна стояти скрізь. А ще бояри сказали, що все це «козні» Виговського й вам не випадає за ним іти. Окремим листом просив Юрій Хмельницький, аби не були покарані Данило Виговський, Іван Нечай — брат Данилів, Григорій Гуляницький та ще кілька, просив майже слізно, вказував, що це піднесе його авторитет у козаків, що це тільки всім на користь. Але цар переказав: коли Юрій приїде в Москву, тоді про це й будемо гомоніти. До Москви Юрій їхати не хотів, адже знав, що потрапить там у павучі тенета.


…Розтривожений, з потовченою, пошарпаною душею ступав стежкою Хмельниченко. Тією самою стежкою, якою біг посланий батьком по косарів. Тоді він був згнічений, зляканий, але не так, інакше, й тоді фортуна ще не покидала їхній рід.

І тоді ще якась надія гріла його: батько одужає, відкине палицю, скочить на коня й заграє по двору, а далі по вулиці — як завше. Батьки, поки живі, здаються нам безсмертними. А тепер почувався прикро й принижено: йому дорікали ті самі старшини, які віншували його під Германівкою і в долині Жердовій. А що він міг зробити — стати насупроти бояр? І його б схопили, повезли й замучили в московських катівнях?

Юрій підійшов до перелазу над левадою і враз зупинився. Перед ним постало щось таке, чого він не бачив і в снах. Макове диво. Це була дівчина, може, ще навіть дівочка. Личко кругле, рум’яне, брови плисові, дугами, кучерики над чолом, на голові вінок із дикого маку й волошок. Юрій так спантеличився, що аж заціпенів. Не міг ступити ногою. Не міг мовити слова. Врешті мовив:

— Пріся? Я тебе не впізнав.

І знітився, й спаленів. Так, це була Пріся. Давно, ще як була дитиною, її мати приходила до Хмельницьких тіпати коноплі, віяти просо, порати город, а з нею і Пріся, яку не було на кого покинути вдома. І Юрась, котрий не любив бешкетливого хлопчачого товариства, грався з нею. Робили з огірків свиней, а з жолудів поросят і пасли на мураві. Юрась виносив коржики, ламали їх і гостювалися — ходили одне до одного в гості. Пріся була метка дівчинка з муратинням довкола носика, з двома кісками за плечима. А тепер перед ним стояла красуня з довгою косою, у якій червоніла стрічка, з кучерями над чолом. Вона також трохи сфрасувалася, на обличчі густіше виступив рум’янець, закліпала довгими віями. Якось дядько Яким Сомко, побачивши, як вони «пасуть товар», пожартував: «Дивись, Юрасю, а то ця дівчина зробить з тебе свинопаса».

А дівча враз стрепенулося, одним скоком взяло перелаз і побігло по стежці. Юрій і далі стояв оторопіло. А потім таки звернувся до хлопчака, який пас двоє телят:

— Чия це дівчина?

— Це Пріся. Крутькова. Вона од вашого панського двору живе за три хати, у тітки. Як померла її мати в Іванівці, тітка забрала її до себе.

І наче полуда спала з очей Юрія. Це вона-таки, вона… Чому ж він так тратився, чому не зупинив її? Але колись вона була ніби зовсім не така.

З якогось часу Юрій почав думати про дівчат. Млосно, жаско, жагуче. Думав, а наблизитись боявся, не знав, як до них підійти, що сказати. Знав, що він трохи не такий, як інші хлопці, трохи невдатний, і не вірив, що може сподобатись якійсь дівчині. І ось тепер!.. Наче сонечко викотилося з неба. Але ж він гетьман! Немає такої дівчини, яка б відвернулася від нього. Від гетьмана — так. А від Юрася? Геть заплутався. А тобі як

Відгуки про книгу Гетьман, син гетьмана - Юрій Михайлович Мушкетик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: