Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко
«Ну, мiг би обiйтися будь-яким з неперсонiфiкованих звернень». Отакої. Звiдки вони набираються таких слiв? «Я забув неперсонiфiкованi звернення. Окрiм того, це не ввiчливо». «Набагато ввiчливiше, нiж використовувати деякi персонiфiкованi. Можу собi уявити, як зрадiв батько. Гестапо! Це ж треба. I це йому каже людина, яка живе з Сарою. I це йому каже людина, яку можна назвати - дупа!!!» «Промовиш ще одну гидоту на мою адресу - пiдеш геть. Плювати я хотiв на те, що ти - двоюрiдний брат Сари». Зауважив я. «Улюблений двоюрiдний брат! Вона мене дуже любить, бо з мене вийдуть люди, так вважають всi тi, до думки яких я дослухаюся. А чого ти обурюєшся? Я використав твiй метод спiлкування.
Тебе звуть Павло Дудник, правда?» Я був вимушений з цим погодитися, бо дiйсно звався Павлом Дудником. «Павло Дудник. От ми i маємо. Ду-Па. Дудник Павло. Па-ду-па! Гарно. Та сама гра, що й з Гестапо, навiть краще!» Малий почав реготати, морквинка у виглядi зiрки пляцнулася на мої кахлянi стiни. «Треба завжди спочатку примiряти на себе, а потiм цькувати iнших». Вiн неймовiрно тiшився власною дотепнiстю.
«А тебе часом в школi Амелi не кличуть?» Лагiдно запитав я. «Ти що? Я вчуся в математичнiй школi. Бiльшiсть з моїх однокласникiв - євреї, зрозумiло?» «Нi. Що це за пояснення? Ти хочеш сказати, що малi єврейськi математики не дивляться французьких комедiй? I не можуть дражнити хлопчика на iм'я Емiль дiвчачим iм'ям Амелi?» «Єврейськi математики багато чого дивляться i багато чого бачать, дражнитися вони також вмiють. Але вони не витрачають свiй дорогоцiнний час та не використовують свiй розвинутий мозок на такi тупощi». Я хочу вбити Емiля Геннадiйовича Полонського. Про це слiд обов'язково написати на моєму холодильнику. Я витяг мобiльний, щоб зв'язатися з Сарою. «Ти Сару набираєш? Вона не вiдповiдатиме до завтра. Вони пiшли в таку мiсцину, де немає зв'язку. Вона попереджала, щоб ми не хвилювалися». Мене вона не попереджала.
«Ти такий дивний». «Дуже влучний висновок. Це тому, що я не їм солодких коропiв?» «Нi. Це тому, що ти не питаєш, що я тут роблю. Що тут роблю я i Террi, i що тут робитиме мiй батько, коли повернеться з роботи! А слiд про це запитати. Тобто будь-яка нормальна людина обов'язково запитала б». «А вiн також буде тут щось робити, твiй батько?» Поцiкавився я. «Звiсно. Розумiєш, справа в тому, що в нас - ремонт». Я мовчав. «Тому мама придумала, що вона займатиметься ремонтом, а нам треба десь його перечекати. Бо батьковi необхiдно думати та працювати в спокiйнiй обстановцi. А менi - вчитися та грати. Я тобi вже казав про академiчний концерт. Розумiєш? Ну, а Террi - з нами, бо вiн спокiйний собака, хоча ремонтникiв не любить. Крiм того, шкiдливо собацi дихати рiзним лаком».
«А мамi не шкiдливо дихати лаком?» «Шкiдливо. Тому вона буде жити у Настi та Ромка». «Це хто?» «Це - батьки Сари. Ти що, не в курсi? Батько Сари - брат мого батька». Чорти забирай, це в мене вилетiло з голови! «Знаю. Перевiряв, чи ти говориш саме про них. А ви втрьох чому там не житимете?» «Який ти марудний. Я ж тобi говорив про академiчний концерт, про спокiй. Говорив? От. Менi необхiдно пiанiно, а батьковi - спокiй. Тому нам краще перебувати в квартирi, де є пiанiно та вiдносний спокiй. Сара говорила, що пiанiно є в тебе. А Террi завжди там, де батько». «Тiльки не зараз». «Що не зараз?» «Зараз тут батька немає, а Террi - є!» Я намагався зареготати. Вийшло непереконливо. «Дуже смiшно». Зауважив Емiль. «Якщо ти хочеш, щоб Террi тебе слухався, краще зви його Батерфляй, це його повне iм'я». «Ви назвали собаку iменем японської повiї?»
«Деяких людей псує знання класики». Так сказав Емiль. «Але якщо тобi дiйсно цiкаво, то ми назвали Батерфляя на честь метелика. Батерфляй англiйською мовою - це метелик. А метелик вiн через те, що має величезнi вуха: коли вiн бiжить, вони наче летять. Таке трапляється з породистими спрингер-спанiелями. Великi вуха - ознака породи». Я вiдчув, що наблизився час ще раз почастувати себе Барадеро Ан'єхо. Цього разу я пiдготував свiй спецiальний ромовий бокал та витяг яблуко з холодильника. «А ключi у вас звiдки?» «Сара дала. А що тут такого? Ти ж не проти? Ми - фактично одна родина. Слухай, не можна їсти холоднi яблука, шкiдливо для зубiв. Треба грiти їх у гарячiй водi…»
Я вiдверто накачувався Барадеро Ан'єхо, до якого додав трохи Сариного мартiнi. Щоб вiдчувати її пiдтримку. Вийшло не так вже й погано. Я згадував, як вiддавав Сарi ключ вiд своєї квартири. З Сант-Марi-де-ла-мер я привiз ляльку-циганочку. Сару ла Калi. Чорну Сару, святу покровительку всiх циган. Я дiйсно вiрю в те, що нiчого не вiдбувається з нами випадково, кожний випадок ретельно прораховується Богом, тому втрачає свою випадкову сутнiсть. Коли ми з Сарою вирiшили, що будемо жити разом, я отримав завдання вiд одного з туристичних сайтiв та вирушив у цiкавий тур Францiєю, одним з пунктiв якого й було провансальське мiстечко Сант-Марi-де-ла-мер. Двiчi на рiк в цьому мiсцi вiдбувається свято Святих Марiй та їхньої служницi - святої Сари. Двiчi на рiк - двадцять четвертого травня та двадцять другого жовтня, бо якраз у цей день народилася Сара Полонська. Хiба це може бути випадковiстю?
У соборi Сант-Марi-де-ла-мер, бiльше схожим на фортецю, нiж на храм, у напiвтемрявi пiдземної крипти стоїть статуя циганки Сари. У неї чорне обличчя, вона розкiшно вбрана: багатошаровий циганський костюм, кiлька спiдниць, мереживо, шовк; на шиї - разки намиста, що дзеленькають вiд важкого подиху. Щоразу на свята статую святої Сари вбирають в новi яскравi спiдницi, новi намиста, кульчики, браслетки з крихiтними кутасиками, та несуть на спецiальнiй ношi до морського узбережжя. Статую занурюють в море, i щоразу хвилi повертають смагляву Сару на провансальський берег…
Я подарував Сарi ляльку i попросив роздягнутися. Далi я вбрав її в шовковi хустини, якi придбав в Ег-Мортi, навiсив на шию намиста, а на зап'ястки - браслети, схопив на руки та потяг до ванної кiмнати. I звичайна водопровiдна вода повернула Сару менi, а мене - Сарi. Свята Сара не канонiзована католицькою церквою, але це не заважає їй бути справжньою святою для всiх циган та мандрiвникiв. А я канонiзував свою Сару для себе. «Вiдтепер ти -
