💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко

Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко

Читаємо онлайн Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко
застряг. Справа в тому, що я здогадувався, хто така Тамара Антонiвна. Все сходилося: кв. 76 - то була квартира поруч iз моєю, а Цуна - вiвчарка Тамари Антонiвни. Я просто не знав, що вона - Антонiвна. Зазвичай всi її називали «ментяра Тамара». Себто вона - слiдчий, еге. Маленька, мордата та кудлата Тамара. Якби Тамару закрити парканом так, щоб видними залишалися тiльки її зачiска - рудий начiс, а знизу - ноги в коричневих щiльних колготках, взутi у чорнi черевички-копитця, - нiхто б не засумнiвався в тому, що за парканом - понi, в якого кудись подiлася ще одна пара нiг. Цуна була вихованою нiмецькою вiвчаркою, не можу сказати, що вона мене дуже любила, але я спокiйно мiг їхати разом iз нею у лiфтi й не прикриватися знаним футбольним методом.

«Ц. буд» - судячи з усього, значить - цей будинок. Так-так. Бабця з Кльопочкою в нас живе, бачив. I я знав, що Кльопочка - спанiелиха. Я не дуже розумiюся на породах собак, але як виглядають спанiелi знаю. Бабця якось пiдiймалася до мене з'ясовувати стосунки. Їй здалося, що я спецiально кидаю недопалки так, щоб влучити в її балкон. «Я не встигаю вимiтати! Скiльки можна знущатися? Коли той нiкотин тебе приб'є вже, кiнь ти пiдальний? Неподобство!» Коли я зауважив їй, що це неможливо, бо вона живе на першому поверсi, а я - на десятому, вона вiдрiзала, що це ще гiрше, бо я, бачте, пiдкидаю їй свої недопалки на балкон, коли йду повз. Цю Недопалкову Параноїчку насправдi звуть Євгенiя Петрiвна. Дуже неприємно. А те, хто такi Карiна, Костя, Ганна, Оладка, Нона, дядя ММ i Вазука - я й уявлення не мав.

«Сука-вазука. Вазука-сука», - шепотiв я, коли почув: «Ти застряг? Їсти треба бiльше, в тебе вже дупа в унiтаз провалюється! Прокидайся, курво! Пiдiймай свою смердючу дупу та йди в люди, холєра ясна! Треба гуляти з Террi!» «Хто така Вазука?» - запитав я. Емiль, вдягнений так, наче зiбрався на засiдання сигарного клубу, замiсть вiдповiдi передав менi поводок, на iншому кiнцi якого стрибав невгамовний Террi. «Вдягни светр та джинси, йди пройдися, бо Террiк може не витримати!» «А де твiй батько?» «Вже пiшов. Переказав тобi, що сьогоднi вiн чекає у гостi Валентина Юрiйовича, вiдтак просив, щоб за вечерею ти здебiльшого мовчав». «Валентин Юрiйович прийде до нас в гостi?» «Саме так. Йди гуляй з Террi! Через тебе ми всi запiзнимося. Йди вже, йди. Я тебе дочекаюся. Тобi пощастило, що я наголосив на тому, що перший урок у мене фiзкультура, i переконав батька, що тобi потрiбна моя допомога, тож вiн має написати записку, що мене зранку нудило, отже на фiзкультуру я не мiг пiти. Хоча - нудило тебе».

«Хто такi сука-Вазука та Валентин Юрiйович? Я нiкуди не пiду, поки ти менi не розповiси». Я почав загрозливо намотувати поводок з Террi на руку. Террi видав запобiжникове «гав». «Вазука - це дiйсно сука. Хоча ми, собачники, це слово не схвалюємо, ми говоримо - дiвчинка. Хоча, коли був живий Карл Петрович, це сусiда Саранських, вiн завжди говорив про свою Мотю - сука, бо вона постiйно вагiтнiла, а Карл Петрович повторював: «Матiр же вашу, ця сука вагiтнiє не вiд мене, але клопiт це мiй, а не тих кобеляр!» А Валентин Юрiйович - батькiв приятель. Вiн вiолончелiст. Вiд нього поки що нiхто не завагiтнiв. Хоча вiн намагався звабити Сару. Але як може звабити таку дiвчину як Сара, чоловiк, статура якого схожа на вiолончель? От сам побачиш, якi завузькi в нього верхнi плечi i якi заширокi нижнi. Це мама так називає дупу - нижнi плечi! Мама каже, що для чоловiка бути вiолончелiстом не природньо, але так вже у Валентина Юрiйовича склалося з дитинства. Мама його називає музичним збоченцем. Але я тобi цього не говорив. Йди. Повернешся - розповiм ще дещо. I снiданок тобi приготую». «Дякую». Сказав я, вкотре жалкуючи про те, що зважився вимагати вiд малого пояснень. Отже, я вдягнув светр та джинси, кросiвки без шкарпеток, та пiшов гуляти з Батерфляєм.

На вулицi була чудова погода. Щойно я починав думати про погоду - водночас згадував професора-метеоролога, його сина та Валентина Юрiйовича-вiолончель, котрий залицявся до моєї Сари. «В його дружину, Сару Полонську, був закоханий музичний збоченець. Це був чоловiк настiльки схожий на вiолончель, що якби не голова, нiхто б не здогадався, хто на кому грає«. Встиг подумати я, як раптом Террi рвонув до кущiв, а менi надавала ляпасiв вразлива гiлка акацiї. Годi мрiяти та розмiрковувати, можна без ока залишитись. А я дуже любив розмiрковувати та мрiяти. Однiєю з моїх мрiй-мiркувань була така: я складав книжки вiд iменi мого невiдомого бiографа. Я уявляв себе видатним померлим, бiографiю якого дослiджують, тож складав книжковi фрази… «Уууу». Я копнув ногою цеглину.

«Террi - фу!» «Не хвилюйтеся, в мене дiвчинка, i вона не гуляє! Можемо спокiйно спiлкуватися!» Почув я лагiдний голос. На мене дивилася симпатична дiвчина, яка тримала на повiдку кумедне вухасте створiння. Блакитнi очi можуть бути такими сонячними! «Плямка, дивися, кого ми зустрiли! Ай, який красень, якi ж ми поважнi, нюхалка така, справжнiй мужчина!» Собачники - ненормальнi. Нi, точно говорю, вони ненормальнi. Дупу кумедного вухастого створiння продовжувало тiло Террi. «Це вони вiтаються! Ну, годi вже, годi. Зараз я тебе спущу, Оладко! А ви свого спускатимете? Може, хай побiгають?» Дiвчина випромiнювала доброзичливiсть. «Вчора я розмовляла з вашим сином. Такий розумний хлопчик!» Судячи з цих слiв, вона перебувала в станi захоплення вiд Емiля. Не могла ж вона подумати, що мiй син - Гестапо. Це було б занадто. «То ви вiдпустите Террi? Чи вiн у вас ще не какав i вам треба вiдiйти, щоб його нiщо не вiдволiкало?»

Я закляк. Це було чуже, не моє життя. В моєму життi не траплялися люди, яких хвилювало, чи какають собаки, принаймнi, до тих пiр, поки їхнiй черевик не втрапляв у псяче лайно. Я не знав, як звiльнити Террi, хоча залюбки вiдпустив би його пiд три чорти! «Карабiн». Промовила до мене симпатична всмiхнена дiвчина. Маленьке вухасте створiння всiлося на мої кросiвки. «Ой, ви подобаєтеся Плямцi!» Я не зрозумiв, що вона має на увазi. Карабiн. Для iменi - дуже дивно. Хоча називають же дiтлахiв - Емiль. «Павло». Про всяк випадок сказав я. «Ой, дуже приємно. Нона. Давайте я вам допоможу, щось ви нiяк його не вiдчепите, мабуть, син частiше за

Відгуки про книгу Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: