Свіжі відгуки
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Гість Тетяна
6 червня 2024 20:51
Слава Україні! Яке надзвичайно популярне привітання на сьогоднішній день!
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Гість Тетяна
23 травня 2024 19:17
Дякую за чудову книгу. Залюбки перечитаю ще раз
Моя всупереч - Алекса Адлер
Іванка
11 квітня 2024 13:00
Класний детектив від Мирослава Дочинця. Дякую велике вам за цю книгу
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко

Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко

Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко
Сторінок:48
Додано:23-06-2024, 03:00
0 0
Голосів: 0

Він: зациклений на своїй роботі інтроверт, якого покинула дружина. Понад усе цінує самотність, спокій, тишу. Не сприймає дитячого галасу, хатніх тварин і присутності сторонніх людей у своєму помешканні.
Він: закохується у давно знану дівчину і дуже скоро його життя змінюється, перевертається, перетворюється на... жах? веселий тарарам? гнітючу буденність?
Колись він вже не розумітиме, як можна було так існувати, як можна було не пережити таку історію, - настільки несподівану та банальну, що вона може трапитися з кожним. Або - не трапитися ніколи.

Читаємо онлайн Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко

Лариса Денисенко

Сарабанда банди Сари

РОЗДIЛ I

Щонайменше про iдеальний ранок, неiдеальнi шлюби, колишнiх

однокурсниць та родинний склеп

«R. Yors amp; Kallmann»

Коли я вранцi дивлюся на свою кавоварку, менi здається, що я - нафтовий магнат. Ось воно - моє чорне золото, спочатку повiльно, а потiм дуже швидко наповнює скляний жбанчик. Цiкаво, новоспеченi нафтовi магнати куштують свою нафту? Чи смакує вона їм, якщо зважити на її вартiсть? Менi - смакує.

Я щоранку роблю саме так. Спочатку вдихаю кавовий аромат, потiм роблю перший ковток i ставлю фiлiжанку на стiл. Трохи вiдчиняю величезне, вiд пiдлоги до стелi вiкно, запалюю цигарку, а тодi повертаюся до кави. Вона вже не така гаряча. I тiльки потiм можу зробити собi кiлька канапок. Коли мiй ранок починається iнакше, це означає тiльки одне: в мене серйознi життєвi змiни або проблеми.

На своїй кухнi я перебуваю щоранку близько години, iнодi й бiльше. За цей час я встигаю випити кiлька фiлiжанок кави, прочитати газету чи роздiл якоїсь книжки, випити склянку соку, якщо я не забув його купити, з'їсти кiлька канапок з сиром, а якщо є натхнення - зробити та з'їсти яєчню.

Часто я вмикаю телевiзор з метою почути щось цiкаве або корисне, але таке трапляється вкрай рiдко. Тобто телевiзор я вмикаю майже щоранку, але цiкаве чи корисне чув три мiсяцi тому, - про це зазначено на лiпучцi мого холодильника. Я занотовую все, що мене вражає. Того дня в ранкових новинах розповiдали про те, як люди вигодували мале китеня. Менi подобаються кити. Вони менi так подобаються, що, певне, я б не вiдмовився тримати китеня вдома, але оскiльки це неможливо, в мене немає хатнiх тварин. Ймовiрно, кити менi подобаються тому, що вони схожi на фонтани, а менi дуже подобаються фонтани. Колись я навiть збирав їхнi зображення, потiм щось сталося, i я припинив їх збирати.

Моя кухня не є кухнею - так думає моя мама з огляду на кухню тiєї квартири, в якiй промайнуло моє дитинство i у якiй зараз мешкає старiсть моїх батькiв. На моїй кухнi цiлком можна влаштовувати вечiрку для десятьох людей, це кухня-кiмната. Крiм звичайних кухонних меблiв, тут є диван, два зручнi широкi фотелi, стiл, i навiть старовинне нiмецьке пiанiно «R. Yors amp; Kallmann». Чорне, блискуче, прикрашене двома канделябрами.

Воно менi нагадує родинний склеп. Таке враження, що саме тут знайшли вiчний спокiй його честь суддя R. Yors та вiдомий автор оперет Kallmann. На цьому склепi є навiть родинний герб, який схожий на: слона, iндiйського раджу, що дивиться в небо, НЛО, радянський супутник. Пiанiно - спадок моєї колишньої дружини. Нi я, нi вона не вмiємо на ньому грати. Зазвичай, на ньому грав (частiше за все - собачий вальс) хтось з наших спiльних знайомих. А ще майже всi сперечалися, навiщо цьому пiанiно третя педаль. Я в цих суперечках нiколи не брав участi, оскiльки не знав, навiщо пiанiно перша та друга педаль, що вже казати про третю.

Батько моєї дружини передав менi це пiанiно фактично з рук у руки. До моєї дружини вiн ставився менш обережно, можливо тому, що вона була молодша за пiанiно й не така дорога. Коли ми розлучилися, дружина запитала, чи я не заперечую, щоб пiанiно поки що постояло в мене. Я категорично заперечував, але воно таки залишилося. Моя дружина була адвокатом, а адвокатiв, як вiдомо, неможливо налякати запереченнями.

Менi виповнився двадцять один рiк, коли ми побралися. З дружиною ми були однолiтками та колишнiми однокласниками. Мiж тим, що ти сидиш за однiєю партою, та тим, що засинаєш в одному лiжку, - невелика рiзниця. Так менi тодi здавалося. Думаю, я просто над цим не замислювався, а надав перевагу людинi, тепло руки якої вiдчував усi десять рокiв навчання. Дитинi ближче фiзичне тепло, нiж душевне. Потреба в душевному формується згодом.

У школi я був вправнiшим за неї учнем. Не можу назвати предмет, з яким би я не мiг впоратися. Вона вчилася задовiльно, але була дуже активною. Вже в сьомому класi їй довiряли проводити уроки миру, виступати на всiх шкiльних та позашкiльних представницьких заходах та роздавати доручення iншим. Я бачу її на сценi - цiлеспрямовану, впевнену в собi бiлявку з гладко прибраним волоссям, жодного зайвого кiлограма, жодного сумнiву. Сiра пряма спiдниця, кремова блузка, тiлеснi панчохи, чорнi туфлi-лодочки, на шиї рiчковi перли.

Цiкаво, що ще в школi я зрозумiв, що Iнна, так її звуть, цiлком може виступати керманичем мого життя. Питання вибору для мене завжди було найскладнiшим. Я не мiг спокiйно визначитися навiть щодо простих речей - коливався, виснажував себе сумнiвами. Часто я засинав та прокидався з одним й тим самим мозковим сигналом, вiд якого мiй шлунок, руки та очi ставали вологими: «А раптом нiчого не вийде?» Iнна завжди знала, що треба робити i в якiй послiдовностi. На кожне моє запитання «А раптом нiчого не вийде?» вона настiльки щиро вiдповiдала: «Чого б це?», що я миттєво заспокоювався. Цим своїм вмiнням вона зачаровувала навiть моїх батькiв, людей доволi усамiтнених й iнфантильних.

Звiсно, що пiсля закiнчення школи в мене почалося своє, без-Iнкове життя. Не тому, що я цього прагнув. Просто вона бiльше не сидiла поруч зi мною. Вона пiшла вчитися на юридичний, я - на географiчний факультет унiверситету. Траплялося, що ми прокидалися в одному лiжку, - так хотiла вона. Але це мало вiдрiзнялося вiд процесу списування домашнього завдання. Та сама шкiльна допомога. Я - давав, вона - приймала як належне. Пiзнiше один мiй друг скаже, що в такий спосiб «в тебе сформувалася типова бабська психологiя». Втiм, то менi здавалося, що моє пiсляшкiльне життя було без-Iнкове. Насправдi всi важливi життєвi ситуацiї не вирiшувалися без консультацiй iз нею. А якось вона запитала, а чому б нам не побратися, адже ми чудово розумiємо одне одного i стiльки часу спiлкуємося? Я сприйняв це її запитання як невiдворотне рiшення.

Наш шлюб був бездiтним. Iнна хотiла дитину, але нiяк не вагiтнiла. Поки не було результатiв наших аналiзiв, вона в усьому звинувачувала мене. «Активнi сперматозоїди несуться назустрiч яйцеклiтинам,

як життєрадiснi собаки, що метелять хвостами! А твої сперматозоїди - сомнамбулiчнi собаки, що не метелять хвостами, вони - хворi».

Пiсля цього її зауваження я довго не мiг кiнчити. Не мiг випустити назовнi ненажерливу зграю кволих псiв. Потiм виявилося, що в

Відгуки про книгу Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: