Рогнеда - Валентин Лукіч Чемеріс
Отож, повторимось: Володимир полював у діброві на березі Либеді і вирішив відвідати Рогнеду з сином.
А далі відбулося те, що не раз і не двічі описане різними дослідниками, зокрема Рилєєвим.
Було багате бенкетування – столи ломилися від наїдків і питва, – Володимир грубо взяв Рогнеду і, перенасичений похіттю, міцно заснув.
Потух последний солнца луч; Луна обычный путь свершала — То пряталась, то из-за туч, Как стройный лебедь, выплывала; И ярче заблистав порой, Над берегом Лыбеди скромной, Свет бледный проливала свой На терем пышный и огромной. Все было тихо… лишь поток, Журча, роптал между кустами, И перелетный ветерок В дуброве шелестел ветвями.І останні рядки перед тим, як жіноча рука з гострим ножем зависне над сонним князем:
Сквозь окон скважины порой Проникнув, молния пылает И брачный одр во тьме ночной С четой лежащей освещает. Бушуя, ставнями стучит И свищет в щели ветр порывный; По кровле град и дождь шумит, И гром гремит бесперерывный. Князь спит покойно… Тихо встав, Рогнеда светоч зажигает И в страхе, вся затрепетав, Меч тяжкий со стены снимает… Идет… стоит… ступила вновь… Едва дыханье переводит… В ней то кипит, то стынет кровь… Но вот… к одру она подходит… Уж поднят меч!.. Вдруг грянул гром, Потрясся терем озаренный — И князь, объятый крепким сном, Воспрянул, треском пробужденный, — И пред собой Рогнеду зрит… Ее глаза огнем пылают……Рогнеда зважилась на мужовбивство. Тихенько підвелася з подружнього ложа, поправила розірвану сорочку на собі, запалила свічку, взяла ніж (в інших авторів – меч), тихо, навшпиньках підкралася до чоловіка і занесла ніж, цілячись йому в серце.
«У зрадливе твоє серце…» – прошепотіла.
Але тут зненацька за вікном гримнув грім – гроза надходила на Предславине, за Либеддю свіркали вже блискавиці – Володимир миттєво прокився і, вихопивши в неї ніж, заволав – у спалахові блискавки його лице було страшне:
– На що зважилась, несамовита?! Ти ж моя жона…
– Жона? – перепитала Рогнеда. – Чия? Твоя, губителю? Забув, ким убитий мій отець у Полоцьку?..
– Його вбили… варяги…
– Тобою найняті для вбивства! – так ти мені мстив, що я тоді вибрала не тебе, а брата твого Ярополка!
Володимир чи не вперше перед нею виправдовувався – це так на нього було несхоже…
– Варягами верховодив воєвода Добриня.
