Аеропорт - Артур Хейлі
«Людські контейнери» будуть адаптацією тієї ж ідеї, і Мел уже бачив креслення. Вони міститимуть невеликі комфортні пасажирські відсіки з сидіннями, до яких пасажири заходитимуть зі стійок реєстрації аеропорту. Потім ці контейнери переноситимуться конвеєрними лініями — схожими на теперішні багажні конвеєрні системи, що ведуть до місць стоянки на льотному полі. Доки люди сидітимуть всередині, контейнери помістять в літак, який прибув кілька хвилин тому, але вже відвантажив свій людський контейнер із новоприбулими пасажирами.
Коли контейнери завантажать та припасують, їхні вікна будуть на рівні ілюмінаторів у фюзеляжі. Двері в кінці кожного контейнера відкидатимуться, щоб стюардеси та пасажири могли проходити до інших відсіків. Кухні-буфети зі свіжою їжею й новою зміною стюардесам будуть завантажені в окремі контейнери.
Вдосконалення системи дозволить з часом завантажувати контейнери в місті, а також дозволить пересадку з рейсу одного авіаперевізника на рейс іншого так, що пасажирам навіть не доведеться підводитися з місць.
Подібним концептом був «небесний зал очікування», який уже розробляли в Лос-Анджелесі. Кожен зал, що поміщатиме сорок пасажирів, буде напівавтобусом-напівгелікоптером. Дорогами місцевого значення, околицями або центральними вулицями міста він пересуватиметься власним ходом, а на місцевій вертолітній станції його перетворюватимуть на контейнер під великим гелікоптером — який переноситиме цей відсік до аеропорту або від нього.
І ці речі колись стануть реальністю, думав Мел Бейкерсфелд. Або якщо не саме в такому вигляді, то з’явиться щось подібне, і то скоро. Неймовірною для тих, хто працює в авіаційному середовищі, була швидкість, з якою фантастичні мрії стають реальністю.
Несподіваний вигук із залу внизу обірвав його думки.
— Гей, Бейкерсфелде! Чуєш там?!
Мел пробігся очима по натовпу, шукаючи джерело голосу. Знайти його було важче, оскільки близько п’ятдесяти облич, зацікавлених, кого це покликали, синхронно підвелися вгору. За мить він знайшов крикуна. То був Іґен Джефферс, високий, худорлявий афроамериканець у світло-бежевих слаксах і сорочці на короткий рукав. Його жилава коричнева рука подала квапливий жест.
— Та спускайся, Бейкерсфелде, ну. Чуєш чи нє?! Зара’ я тобі дам!
Мел усміхнувся. Джефферс, який винаймав площу для точок чистки взуття в терміналі, був дуже своєрідним персонажем аеропорту. З викличним, широченно вишкіреним простакуватим обличчям, він міг говорити найобурливіші речі, та якось виходити сухим із води.
— Та чую я тебе, Іґене Джефферс. Може, краще ти піднімешся?
Вишкір став ще ширшим.
— Шо ти таке мелеш, Бейкерсфелде! Я ж звичайний наймач, не забувай!
— Якщо забуду, ти мені, певно, зачитаєш Акт про громадянські права138.
— Сам почав, Бейкерсфелде. Ану, тягни свою срачину сюди.
— А ти за язиком пильнуй у моєму аеропорту. — І втішений Мел відійшов від перил та попрямував до службового ліфта. На рівні головного залу його вже очікував Іґен Джефферс. Джефферс завідував чотирма точками чистки взуття в терміналі. Бізнес був досить дрібним на фоні аеропорту, де паркінг, ресторани й газетні кіоски давали просто астрономічні прибутки в порівнянні. Але Іґен Джефферс, який починав з того, що чистив людям взуття на вулиці, поводив себе так, наче він єдиний відповідає за платоспроможність аеропорту.
— У мене угода з цим аеропортом. Пра’льно?
— Правильно.
— Поміж всеї тої хитромудрої писанини вказано, що я є-ди-ний маю право на те, щоби чистити взуття в цьому приміщенні. Є-ди-ний. Пра’льно?
— Правильно.
— То от я тобі й кажу, мужик, маєш проблеми. Пішли за мною, Бейкерсфелде.
Вони перетнули головний зал до ескалатора, що вів униз, і Джефферс подолав його довгими кроками, перестрибуючи через дві сходинки. Він приязно помахав кільком людям дорогою вниз. Зважаючи на свою слабку стопу, Мел не так спортивно пішов за ним.
Біля підніжжя ескалатора, біля купки точок оренди автомобілів, які зайняли «Герц», «Ейвіс» та «Нейшнал»139, Іґен Джефферс вказав на щось жестом.
— Отам, Бейкерсфелде! Ти подивися! Ну просто з рота в мене і моїх хлопців витягує крем для взуття.
Мел глянув на причину скарги. Біля стійки «Ейвіс» на рекламному планшеті було написано жирним шрифтом:
ВИ ПІДПИСУЄТЕ, ТУФЛІ БЛИЩАТЬ
З найкращими побажаннями
* * *
Стараємося для вас!
Нижче, на рівні підлоги, стояла валикова машина для чистки взуття, розташована так, що будь-яка людина, яка стояла перед касою, могла зробити саме те, про що було написано на табличці.
Почасти Мел здивувався; почасти він прийняв скаргу Іґена Джефферса. Жартував він чи ні, але Джефферс діяв у межах своїх прав. У його контракті було вказано, що більше ніхто в аеропорту не може чистити взуття, а сам Джефферс, відповідно, не може здавати в оренду автомобілі чи продавати газети. Кожен підприємець дістає однаковий захист взамін на значну частину свого доходу, яку привласнює аеропорт.
Поки Іґен Джефферс дивився на нього, Мел підійшов до кіоску оренди машин. Він перевірив свій кишеньковий екстрений список — тонкий буклет, де були вказані особисті номери телефонів старшого персоналу аеропорту. Керівник «Ейвісу» там також був. Дівчина за касою автоматично всміхнулася, коли Мел підійшов.
Він сказав їй:
— Дозвольте скористатися вашим телефоном.
Вона почала заперечувати:
