Спадок з бонусом - Інна Земець

- Я тебе і з того світу дістану, не смій, - краще б зараз бодай щось із ним зробити міг, а не безсилими погрозами сипав.

- Не вийде, тому не кидайся словами, яких не дотримаєшся. Ти все моє зламав, а я твоє – так і буває, Назар, коли лізеш куди не запрошували. Майже впевнений, що ти її навіть переживеш, але ненадовго – тут тебе ніхто не знайде.

- Ні, Марк!

Розвернувся і вийшов, голосним скреготом замку завершуючи найстрашнішу в моєму житті розмову. Світло не вимикав, та воно мені було ні до чого – вивільнитись просто не вийде, спакували надійно і поруч нічого корисного не знайти, бо в кімнаті крім другого стільця геть порожньо. Все що міг – голосно лаятись, а хотілось аж завити від безсилля. Скільки не підстрибував, скільки по підлозі разом зі стільцем не катався, а розумів – поки метал переможу, сам себе поламаю, он вже кілька пальців гіпсу просять, здається. Та продовжував, потроху відчуваючи, що подужаю. Так захопився, що навіть не одразу почув, як знову замок в двері скрегоче.

- Я все зроблю, тільки скажи що хочеш! – загорлав я лежачі спиною до дверей і сподіваючись що сталося диво і Навроцький передумав.

- Яка щедрість, - почув знайомий баритон.

- А щоб тобі… - вдруге за пів години помиляюсь. – Богуслав, от не думав, що так тобі зрадію.