Провина - Ганна Хома

— Є там хто живий?!

— Ви що, з Марса летіли? — весело відповів їм Олег.

— Чому з Марса? — здивувалися надворі.

— Ну, деякі ангели живуть на Місяці й тому прилітають швидше, а вам, бідненьким, аж із Марса довелося чишкати. Давайте сюди півлітри і летіть собі далі!

— Бомжі якісь?.. — забурмотіли по той бік вікна.

— Хіба так можна? Ангели, а пляшку зажали.

— Не маю я ніякої пляшки, — ледь не плакали за вікном.

— Тоді помремо тверезими. Владе, то що ти надумав? Може, все-таки вибачиш, як-не-як п’ятнадцять років, ювілей? Ні, мовчи. Спочатку я знайду порядну пляшку — мінімум літр, а тоді ти скажеш мені все, що ти про мене думаєш. Маріє, ви приєднуєтеся до нас?

— Я не п’ю.

— Ха. Якби той марсіанський ангел не зажав пляшку…

— Не скигли. У мене там має бути… у сховку, ще з весілля.

— Іти мовчав?!!

— Ти сам мені наказав мовчати.

— Прошу всіх відійти від вікна, — почулося знадвору, і ангел з автогеном, опустивши забрало, заходився орудувати біля ґрат.

— Тут оголені дроти, ви вимкнули струм? — тільки тепер здогадався запитати Влад, але ангел його вже не чув. Зате на весь підвал лунало:

— Ти диви, так шарахнуло, а пляшка ціла. Мабуть, якийсь совісний ангел з лікеро-горілчаного робив. Правду кажуть старі люди: гомо орнат льокум, нон льокус гомінем.[21]

Олег сів на підлогу, вхопився за ніжку стола й одразу ж присмоктався до «Первака».

— Тепер я розумію, чому ви дома не ночуєте, — бадьорим дзвінким голосом озвалася жінка і, вислизнувши з Владових рук, заходилася кружляти по підвалу. Смог трохи осів, і тільки маленькі смерчики бігали за її ногами. — Кому сподобається, коли чоловік обіймається зі столом.

— Ви це на що натякаєте? — заусміхався Олег.

Десь щось падало, сипалося, грюкало… небезпечними звуками був заповнений навколопідвальний простір, а його друг і його жінка балакали між собою, немовби на кухні за чашечкою кави.

— Взагалі-то я рідко п’ю. Під настрій.

— Є настрій — п’єте, нема — теж п’єте?

— А що робити?

Вона розсміялася, не припиняючи свого кружляння. Влад підійшов до Олега і видер із його рук пляшку.

— Куди, я тільки почав!

Зробив довгий обпікаючий ковток, перш ніж наблизитися до своєї дружини.

— Правильно, Владе. У потерпілої еректильна фаза шоку. Виражене психомоторне збудження…

Вона дивилася на нього безтямними очима.

— Ти знаєш, що мені сьогодні Саша сказав? Він сказав, що бачив, як мама нібито щось вколола татові, від чого він помер. Ні-ні, я не п’ю. Хіба так можна? Тобто, хіба можна щось вколоти таке, щоб одразу вмерти? Так тільки у фільмах буває, а в житті ні, правда?

— Правда. Пий.

— Але все сходиться… я не хочу!.. Боже, яке воно гидотне. Я весь час запитувала себе, чому мама так мене не любить, а вона, напевно, думала, що я все знаю, що це я за нею підглядала, а не Саша, що… Я більше не буду цього пити!.. Ти деспот, Бармак!.. Вона весь цей час думала, що я її ненавиджу, і чекала, коли я нарешті скажу це вголос. Може, їй тоді полегшало б? Боже, як вона це пережила? Все сходиться. Тьотя Ніна про все здогадалась і перестала до нас приходити, але якщо ти кажеш, що це неможливо… Не ходи за мною, ти мене навіть не слухаєш!

— Я слухаю тебе і повторюю, що це неможливо.

— Нема таких ліків?

— Нема.

Брехати в очі не дуже важко, принаймні не так, як ходити під руїнами свого дому і думати про тих, хто залишився нагорі.

Вона в одну мить побіліла, як порох у її волоссі, і вчепилася в нього обома руками.

Він підхопив її й посадив біля другої ніжки столу.

— Торпідна фаза шоку. Падіння тиску, блідість, прискорене дихання…

— Олежику, помовч.

— Не хвилюйся, ангели в білих халатах зараз доберуться до нас… Куди, куди ти таку дорогоцінну рідину виливаєш?

Влад, розтираючи горілкою її руки, холодні, як лід, мовив:

— Гаразд, я тобі вибачаю.

— Серйозно?

— Серйозно.

— А я на твоєму місці ніколи б не вибачив.

— Як добре, що ти не на моєму місці.

Біда нервово била хвостом по землі. Вона була дуже близько до мета, їй залишалося тільки простягнута лапу — і жертва власноруч віддала б їй своє серце.

А людина, серце якої з’їла біда, навряд чи колись підніме очі до світла.

Вона була так близько до мети!

Його дружина направду швидко сп’яніла, але — що дуже дивно — його друг також. За компанію, чи що?

Одне слово, ангели в білих халатах знайшли їх двох у стані, м’яко кажучи, далекому від тверезості.

А він… а що він? Вийшов на подвір’я — і пошкодував, що врятувався.

— І часто ви її б’єте? — таким було перше запитання травматолога після огляду його дружини.

— Спитайте в неї.

— Трапляються випадки,