На краю ненависті - Уляна Пас

- Як там у редакції справи? - запитала зацікавлено. - Напевно, важко без Яна. Усе так різко навалилося.

- Валерія чудово справляється, - швидко відповіла, розкладаючи посуд на столі. - Новий випуск журналу уже наступного тижня. Усе йде добре. 

- Аміно, я хотіла б попросити тебе про допомогу, - несподівано Наталя повернулася до мене, а я розгублено завмерла. Лише зараз добре розгледіла її бліде обличчя і темні кола під очима. Схоже, спала вона погано - хвилювання за чоловіка зробили свою справу. 

- Я вас слухаю. 

- Операцію призначили на четвер. Я б хотіла бути поряд з чоловіком у таку важку мить. Ти могла б побути трохи з Машею і Максимом? Вони люблять тебе. А Марк допоможе. 

- Звісно. Без проблем, - я навіть не думала відмовлятись. Сама чудово розуміла, що Наталя має бути поряд з чоловіком у такий важливий день. 

- Дякую тобі! - жінка міцно мене обійняла і, здається, видихнула з полегшенням. 

Після спільного обіду я повернулася додому. Одразу ж розповіла про прохання Наталі матері і та навіть зраділа й попросила привезти малих до нас. 

- Впевнена, що зможеш впоратися з ними? - запитав Ян, коли ввечері ми знову зідзвонилися. 

- Вони чудові діти, Яне, - усміхнулася. - До того ж Марк буде поряд.

- Це ти зараз на що натякаєш? - Золотов миттєво увімкнув свою ревність, а я лише хмикнула. Як же люблю, коли він такий.

- Я скучив, маленька. Хочу тебе поцілувати, і не тільки, - навіть через екран телефону бачу, як блищать його очі. Мурашки оживають, і доводиться закусити губу від такого ж бажання. 

- Залишився всього тиждень, - поборовши бажання, відповіла. - Свято для журналу наступної неділі. Ти ж прилетиш?

- Звісно. Операція в четвер. Якщо доведеться, мама залишиться поряд з батьком. 

Ян навіть думки не припускав, що операція може закінчитися з поганим результатом. І я забороняю собі думати про подібне. Усе має закінчитися добре, інакше ніяк. 

У середу закінчилися останні приготування до виходу журналу, тому, видихнувши з полегшенням, я помчала в школу, щоб забрати Машу та Макса до себе. Наталя завбачливо приготувала їм одяг і все необхідне на кілька днів, а водій привіз усе це до мого дому. 

Діти були безмежно щасливі, що зможуть кілька днів пожити у мене. Ніхто не розповів їм про те, що уже завтра їхньому батькові зроблять операцію. І я не збиралася цього робити. Наталя пояснила їм, що батька відправили на чергове обстеження. Я також збиралася дотримуватися цієї версії. 

Малі усю дорогу до мого дому навперебій розповідали про те, як минув їх день. Я ж ніяк не могла перестати усміхатися. Марк обіцяв також під'їхати. Коли я зупинила Порше поряд з будинком, позаду з'явився Хаммер чоловіка. 

- Ти впевнена, що впораєшся з цими двома? - запитав Марк, тримаючи на руках Машку. Вона зарилася пальчиками у його блондинисту шевелюру і, схоже, збиралася придумати нову зачіску для улюбленого брата. 

- Мама допоможе. Я впевнена, що вони їй сподобаються, - з усмішкою відповіла.

На честь таких гостей мама приготувала святковий обід. Розмістившись за столом, малі перевели усю свою увагу на моїх батьків. Дивно, але сьогодні навіть тато приїхав на обід додому. Як я і думала, Маша та Макс одразу ж заполонили серця моїх батьків. Мама так взагалі наче в молодість свою повернулася, коли ми з Альбіною були такими ж. 

- Що це у вас тут за ідилія? - на порозі кухні з'явилася Альбіна і не надто радісним поглядом оглянула нас усіх. 

Лише зараз я згадала, що ми не бачилися майже два тижні. Після тієї розмови вона так і не змогла мені пробачити. 

- Доню, а у нас гості, - весело заявила мама. 

Альбіна оглянула малюків байдужим поглядом, і лише зараз до мене дійшло, що вона не знає їх. Схоже, Ян не знайомив її з рідними. Цей факт змусив мене вкотре зрозуміти, що між Альбіною і Яном не було нічого серйозного. 

- Хто ці діти? - сестра кинула свою фірмову сумку на крісло, а сама розмістилася поряд з Марком. - І чого ти тут? Хіба не знаєш, що Аміна обрала твого братика?

Схоже, Альбіна збиралася показати свій жахливий характер, тільки не врахувала того, що це не те місце.  

- Альбіно! - підвищив голос батько, і від його хорошого настрою не залишилося й сліду. - Ці діти - брат і сестра Яна! Рідні! А Марк тут, тому що допомагає нам. 

- Рідні? - здивовано перепитала Альбіна, і її хмурий погляд змінився на розгублений. - Але чому вони тут? 

- Аміно, хто ця тітка? - голосно запитала Маша. - Вона мені не подобається!

- І мені! - швидко додав Макс.

На таку заяву Марк лише кашлянув у кулак, а сама Альбіна покрилася червоними плямами від злості. Напевно, до цього дня тіткою її ще ніхто не називав.