Гордість і упередженість - Джейн Остін

– І Мері Кінг нічого не загрожує! — додала Елізабет. — Не загрожує нерозважливий шлюб з людиною без грошей.

— Якщо він їй подобався, то вона дурепа, що поїхала.

— Але сподіваюся, що з кожного боку сильних почуттів не було, — мовила Джейн.

— З його боку я певна, що не було. Повірте мені — йому до неї було абсолютно байдуже. Хіба ж можна любити таке маленьке похмуре створіння, та ще й з ластовинням?!

Елізабет вразила думка про те, що попри грубість цього вислову, почуття, яке крилося в її душі, було не набагато лагіднішим і що вона вважала це допустимим! Коли всі попоїли, старші сестри заплатили; потім веліли подати карету. Не без певних хитромудрощів до неї вдалось увіпхнутися всій компанії з усіма їхніми скриньками, сумочками для шитва, пакунками та небажаними покупками, що їх зробили Кітті та Лідія.

— От і добре — хоч не пишно, та затишно! — вигукнула Лідія. — Добре, що я придбала капелюшок, навіть якщо весь сенс цієї покупки полягає в тому, щоб везти з собою ще один пакунок! А тепер вмостімось якомога зручніше і нумо теревенити й гиготіти всю дорогу додому. Розкажіть — ви бачили якихось цікавих мужчин? Ви з ними не фліртували? Я дуже сподівалася, що одна з вас неодмінно повернеться додому вже з чоловіком. Джейн скоро стане старою дівкою, це точно. Їй уже майже двадцять три роки! Боже, як же ж соромно мені буде, коли до двадцяти трьох років я не вийду заміж! Ви просто не уявляєте, як тітоньці Філіпс хочеться, щоб ви роздобули нарешті собі чоловіків! Каже, що треба було Ліззі приставати на пропозицію містера Коллінза, та особисто я не думаю, щоб із цього вийшло щось путнє. Боже! Як мені хочеться вийти заміж раніше за будь-кого з вас! І тоді я зможу вивозити вас на всі бали. Ой, що я згадала! Одного разу ми так повеселились у полковника Форстера! Якось нам із Кітті довелося провести там цілісінький день, і місіс Форстер пообіцяла ввечері влаштувати невеличкі танці (до речі, ми з місіс Форстер подруги — нерозлийвода). Тож вона запросила сестер Гаррінгтон, але Гаррієт захворіла і Пен змушена була прийти сама. І знаєте, що ми утнули? Ми вдягнули Чемберлена у жіноче вбрання, щоб видати його за жінку — уявіть собі, як це було смішно! Жодна душа про це не знала, крім полковника, місіс Форстер, нас із Кітті та ще нашої тітоньки, бо в неї нам довелося позичити плаття. Ви просто не уявляєте, як чудово він виглядав! Коли ввійшли Денні, Вікхем, Пратт і ще кілька чоловіків, то вони зовсім його не впізнали. Господи, як я сміялась! І місіс Форстер! Я думала, що помру від сміху! І тільки після того, як ми стали сміятися, чоловіки почали щось підозрювати й незабаром уторопали, в чому справа.

Ось такими розповідями про свої вечірки та веселощі — і за сприяння Кітті, котра робила різні натяки та зауваження — Лідія старалася розважати своїх супутниць усю дорогу до Лонгберна. Елізабет намагалася слухати якомога менше, та сховатися від часто повторюваного прізвища «Вікхем» було нікуди.

Удома їх зустріли надзвичайно привітно. Місіс Беннет вельми зраділа, забачивши, що Джейн виглядає так само гарно, як і раніше, а містер Беннет під час обіду неодноразово мимоволі звертався до Елізабет:

— Я такий радий, що ти повернулася, Ліззі.

Їхнє товариство в їдальні було численним, бо прийшли майже всі Лукаси, щоб зустріти Марію і послухати новини; обговорювалися найрізноманітніші теми: леді Лукас питалася через стіл у Марії про благополуччя своєї старшої доньки та про її домашню птицю; місіс Беннет підтримувала відразу дві розмови: спочатку вона дізнавалася про найновіші моди у Джейн, що сиділа трохи віддалік, а потім переповідала все почуте молодшим сестрам Лукас; Лідія ж, перекрикуючи інших, перелічувала всім, хто бажав її слухати, ті численні задоволення, що вони їх зазнали вранці.

— Ой, Мері, треба було тобі поїхати з нами, бо там було так цікаво! По дорозі туди Кітті та я позапинали всі завіски і вдавали, що в кареті нікого немає; отак ми і проїхали б усю дорогу, якби Кітті не стало погано. А коли ми добулися до Джорджа, то гадаю, що повелися дуже пристойно, бо почастували інших трьох найсмачнішими на світі холодними наїдками, тож якби ти поїхала, то й тобі б дісталось. А коли ми від'їздили, то було так смішно! Я думала, що ми ніколи не ввіпхаємося до карети. Я ледь не луснула від сміху. А потім ми дуріли всю дорогу додому! Ми розмовляли й реготали так гучно, що нас, мабуть, було чутно за десять миль!

На це Мері відповіла з виглядом надзвичайно серйозним:

— Я далека від того, люба моя сестро, щоб недооцінювати значення таких веселощів. Вони притаманні більшості істот жіночої статі. Але мушу зізнатися, що особисто для мене вони не містять у собі ніякої привабливості. Безкінечно дорожчою для мене є книга.

Але Лідія не почула жодного слова з цієї відповіді. Рідко коли вона прислухалася до кого-небудь довше ніж півхвилини, а на те, що каже Марія, вона взагалі ніколи не звертала ніякої уваги.

Після обіду Лідії страшенно закортіло сходити з рештою дівчат до Меритона, щоб дізнатись, як там почуваються їхні знайомі, та Елізабет твердо заперечила проти такого наміру. Те, що молодші сестри Беннет і півдня не могли всидіти вдома, щоб не податися до Меритона і не пофліртувати з офіцерами, ні для кого не було таємницею. Але була й інша причина її небажання. Елізабет страшенно боялася нової зустрічі з Вікхемом і тому вирішила уникати її якомога довше. Те, що полк невдовзі мав змінити дислокацію, дійсно було для неї невимовним полегшенням. Військові мали полишити Меритон через два тижні, а раз вони поїдуть, то Елізабет сподівалася, що ніякі клопоти, пов'язані з Вікхемом, її більше не обтяжуватимуть.

Невдовзі вона дізналася, що намір поїхати до Брайтона, про який Лідія натякнула їм на постоялому дворі, часто був предметом розмов між її батьками. Елізабет одразу побачила, що батько не мав ані найменшого наміру поступатись, але відповіді його були такими розпливчастими та двозначними, що її мати, незважаючи на численні розчарування, ніколи не втрачала надію, врешті-решт, узяти над ним гору.

Розділ XL

Елізабет більше не могла долати своє нестримне бажання