Фараон - Болеслав Прус

Гомін задоволення розлігся між жерцями, яких було так вшановано. Пентуер звернувся до царевича:

— Вже кілька місяців, слуго божий Рамзесе, як заблудлий подорожній шукає дороги в пустелі, так ти шукаєш відповіді на питання — чому зменшились і зменшуються прибутки його святості фараона? Ти розпитував номархів, і, хоч вони пояснили тобі все, як могли, їхні пояснення не задовольнили тебе, незважаючи на те, що ці сановники наділені найвищою людською мудрістю. Ти звертався до великих писарів, але ці люди самі, як птахи з силець, не могли виплутатися з труднощів, бо розум людини, навіть вихованої в школі писарів, неспроможний збагнути причини таких речей. Зрештою, змучений марними поясненнями, ти почав придивлятися до самих номів, до людей та до праці їхніх рук, але нічого не побачив. Адже є речі, про які люди мовчать, мов камінь, але про які розкаже тобі навіть камінь, якщо впаде на нього світло богів.

Отож, коли зрадили тебе всі земні розуми і сили, ти вдався до богів. Босоніж, посипавши голову попелом, ти прийшов як прочанин до цього великого храму, де з допомогою молитов та постів очистив своє тіло і зміцнив дух. Боги, а особливо могутня Гатор, вислухали твої прохання і моїми недостойними вустами дають тобі відповідь, яку ти маєш глибоко заховати в своєму серці…

«Звідки він знає, — думав тим часом царевич, — що я розпитував писарів і номархів?.. Ага, йому сказали про це Мефрес і Ментезуфіс… Зрештою вони все знають!..»

— Послухай, — мовив далі Пентуер, — я відкрию тобі, з дозволу присутніх тут сановників, чим був Єгипет чотириста років тому, за панування найславетнішої і найпобожнішої дев’ятнадцятої Фіванської династії, і чим він є тепер…

Коли перший фараон тієї династії, Ра-Мен-Пегуті-Рамзес, узяв владу над країною, прибутки держави від збіжжя, худоби, пива, шкур, цінного металу і різних виробів становили сто тридцять тисяч талантів. Коли б існував на світі народ, який всі ці товари міг би нам обміняти на золото, фараон мав би щороку сто тридцять три тисячі мін золота. Коли зважити, що один воїн може нести на плечах двадцять шість мін, то для перенесення цього золота треба було б майже п’ять тисяч воїнів.

Жерці зашептались між собою з неприхованим подивом. А царевич навіть забув про замученого в підземеллі.

— А сьогодні, — казав далі Пентуер, — щорічний прибуток його святості від усіх продуктів нашої землі становить лише дев’яносто вісім тисяч талантів, і якби за них дістати золото, його вже могли б перенести лише чотири тисячі воїнів.

— Про те, що прибутки держави дуже зменшилися, я знаю, — втрутився Рамзес, — але чому?

— Будь терплячий, слуго божий, — відповів Пентуер. — Зменшилися не тільки прибутки його святості… За дев’ятнадцятої династії Єгипет мав сто вісімдесят тисяч озброєних людей, Якби кожен тодішній воїн з волі богів обернувся на камінчик завбільшки з виноградину…

— Цього не може бути, — шепнув Рамзес.

— Боги все можуть, — суворо мовив верховний жрець Мефрес.

— Або краще, — вів далі Пентуер, — якби кожен воїн поклав на землю по камінчику, зібралося б сто вісімдесят тисяч камінчиків, і гляньте, достойні отці, вони б зайняли на землі от стільки місця…

Він показав рукою на червонястий прямокутник, що лежав на подвір’ї.

— В цій фігурі вмістилися б усі камінчики, покладені військом Рамзеса Першого. Вона має дев’ять кроків завдовжки і п’ять завширшки. Ця фігура червона, у неї колір тіла Єгипту, бо тоді військо складалося тільки з самих єгиптян…

Жерці знову зашептались. Рамзес спохмурнів, бо йому це здалося натяком на те, що він любить чужоземних воїнів.

— Сьогодні, — казав Пентуер, — у нас насилу набралося б сто двадцять тисяч воїнів! Якби кожен з них кинув на землю по камінчику, утворилася б ось така фігура… Гляньте, достойні отці…

Біля першого прямокутника лежав другий, такий самий завширшки, але значно коротший. Він складався з кількох різнокольорових смуг.

— Ця фігура має п’ять кроків у ширину і лише шість кроків у довжину. Отже, держава втратила величезну кількість воїнів, третину того війська, яке вона мала раніше.

— Державі більше потрібна мудрість таких, як ти, пророче, ніж військо, — зауважив верховний жрець Мефрес.

Пентуер вклонився йому і казав далі:

— На цій новій фігурі, що зображує теперішнє військо фараона, ви бачите, достойні отці, поруч з червоною барвою, яка означає корінних єгиптян, ще три смуги — чорну, жовту й білу. Це й є наймані війська: ефіопи, азіати, лівійці і греки, їх усіх разом тридцять тисяч, але коштують вони Єгиптові стільки, скільки п’ятдесят тисяч єгиптян.

— Треба якнайшвидше позбутися цих чужоземних полків, — втрутився Мефрес. — Вони дорогі й непридатні для нас і до того ж вчать наших людей безбожності і зухвальства. Вже багато єгиптян не падають ниць перед жерцями. Ба навіть не один уже зважився обкрадати храми та гробниці!.. Тому геть найманців! — мовив з запалом Мефрес. — Вони завдають країні лише збитків, а сусіди через них підозрюють нас у лихих замірах.

— Геть найманців!.. Розігнати невірних бунтівників! — загукали жерці.

— Коли ти, Рамзесе, з часом вступиш на трон, — промовив Мефрес, — ти виконаєш цей святий обов’язок перед державою і богами…

— Так, виконай!.. Звільни свій народ від невірних! — волали жерці.

Рамзес похилив голову і мовчав. Кров приливала йому до серця, відчував, що земля хитається в нього під ногами.

Він має розігнати найкращу частину свого війська! Він, що хотів би мати вдвічі більшу армію і разів у чотири більше хоробрих найманих полків!..

«Вони немилосердні до мене!..» — подумав Рамзес.

— Говори, посланий з неба, Пентуере, — озвався Мефрес.

— Отже, святі мужі, — вів далі Пентуер, — ми встановили два нещастя Єгипту: зменшилися прибутки фараона і його військо…

— Що там військо! — буркнув верховний жрець, зневажливо махнувши рукою.

— А тепер, з ласки богів і з вашого дозволу, я покажу вам, чому так сталося і з якої причини скарби й військо фараона будуть зменшуватись і далі.

Царевич підвів голову і глянув на Пентуера. Зараз він уже не думав про чоловіка, замордованого в підземеллі.

Пентуер ступив кілька кроків вздовж амфітеатру, а за ним сановники.

— Ви бачите біля своїх ніг цю довгу й вузьку смугу зелені, що кінчається широким трикутником? По обидва боки цієї смуги лежать вапняки, пісковики й граніт, а за ним тягнуться піски. Посередині тече струмок, який у трикутнику ділиться на кілька рукавів.

— Це