Комедії - Арістофан
Афінянин
В ім'я богів, бери свою сопілочку, —
Як любо всіх вас бачити за танцями!
Спартанець
(співає і танцює)
Розбуди в нас,
О Мнемосіно,
Пам'ять днів молодих,
Днів, коли й афінян в битвах
Бачив я поруч.
Артемісія води вітали
1280 Мить славетну,
Як ми мідян гнали.
Пам'ятаю, Леонід
В бій повів нас, наче вепрів,
Що нагострили ікла страшні.
Потом
Пінились лиця бійців,
І піною вкривалися коліна.
А було ж там стільки персів,
Як піску морського!
1290 О Артемідо сільська, о мисливице, —
Злинь до нас, діво лісів!
Згоди жаданої, миру всечасного,
Дружби між нами повік нерушимої
Радість подай нам щедру!
Хай назавжди лисяче лукавство
Відтепер усі забудем ми!
Прилинь же, прилинь-бо,
Діво-мисливице!
Входять Лісістрата і жінки.
Лісістрата
Тепер, коли щасливо все скінчилося,
1300 Беріть, лаконяни, своїх жінок, а ви —
Своїх! Підійде кожен хай до жінки муж,
Жона — до мужа. А тепер на радощах
Богів танком прославмо й стережімося,
Щоб на майбутнє більше не грішити нам.
Хор афінян співає і танцює.
З співом танцюйте,
Харіт закликаючи,
Кличте прекрасну до нас Артеміду!
Ласку вславляйте ясну хороводця Іея,
Славте владику Нісійського,
1310 Вакха, що гронами буйних Менад обдаровує,
Кличте і Зевса, громів повелителя,
З ним і дружину прославлену,
Всі божества закликайте, — хай свідками
Будуть вони, незабутливі,
Нашого миру і щирої злагоди,
Нам від Кіпріди дарованих!
Ала-ла-ла! Іе! Пеан!
Скачіть усі! Іе!
Славте звитягу! Іе!
1320 Евой, евой! Ева, ева!
Лісістрата
Про лад новий нової й ви заспівуйте!
Хор лакедемонян
(співає й танцює)
О, зійди з Тайгета чарівного,
Злинь до нас, о музо лаконійська!
Прослав Аміклейського бога,
Владичицю в мідному храмі
І Тіндарідів ясних —
В танці при хвилях Еврота.
Крутіться жваво, весело стрибайте!
Ми Спарту прославляєм!
1330 Наші співи й тупіт дружний — все на честь богів.
Над Евротом хороводи хлопців і дівчат, —
Жваво стрибають вони гуртом,
Аж пил здіймають.
Коси мелькають, наче в вакханок,
Що скачуть з тірсами в руках.
Вродлива донька Леди
В тім хороводі на чолі.
Вквітчайте коси квітами і тупотіть жвавіше,
Мов стадо оленів! Плещіть всі дружно у долоні!
1340 Богиню в міднім капищі вславляйте переможну!
ЖАБИ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Діоніс, бог театру.
Ксантій, його слуга.
Геракл.
Мрець.
Xарон, — перевізник до підземного світу.
Хор жаб.
Хор посвячених у містерії.
Еак, воротар у підземному світі.
Служниця Персефони, богині підземного світу.
Шинкарка перша.
Платана, шинкарка друга.
Евріпід, Есхіл, трагічні поети.
Плутон, бог підземного царства.
Дія відбувається спершу в Афінах, перед храмом Геракла, потім у підземному царстві мертвих.
ПРОЛОГ
В глибині сцени храм Геракла. Діоніс, убраний у левину шкуру поверх пурпурного хітона, з палицею в руці, і Ксантій з вантажем за спиною, верхи на ослі, проходять через орхестру.
Ксантій
Чи не сказати, пане, жарта звичного,
Щоб глядачі, як завжди, посміялися?
Діоніс
Що хочеш, далебі! Лиш не «Ой, важко як!»,
Лише не це, — занадто наоскомило.
Ксантій
А інший жарт?
Діоніс
Не треба й «Як намучивсь я!»
Ксантій
То що ж тоді? Смішне щось?
Діоніс
Можеш сміливо!
Лиш одного не говори.
Ксантій
А саме що?
Діоніс
Що хтів до вітру б од цієї ноші ти.
Ксантій
І що такий я на собі тягар несу,
10 Що, як його не зняти, стане сморідно?
Діоніс
Прошу, не треба, й так мене занудило.
Ксантій
Навіщо ж мав би ношу цю таскати я,
Коли не втнути жарта, як у Фрініха
Це водиться, чи в Лікія й Аміпсія?
У них є завжди носії в комедіях.
Діоніс
Та ні, не треба! Бо коли в театрі я
На отакі дивлюся мудрі витівки,
То аж на рік старішим повертаюся.
Ксантій
О тричі нещаслива шиє змучена!
20 Хоч перервися, а пожартувати — зась!
Діоніс
Хіба ж це не зухвальство, не розбещеність?
Я — Діоніс, син глеків, і тружуся я,
Йду пішки, а йому дав верхи їхати,
Щоб він не натомився, щоб ваги не ніс.
Ксантій
Чи не несу ж я?
Діоніс
Ні, бо верхи їдеш ти.
Ксантій
Та я ж несу!
Діоніс
Це ж як так?
Ксантій
Аж згинаюся!
Діоніс
Хіба твою поклажу не осел везе?
Ксантій
Що на мені, те й сам несу я, свідок Зевс!
Діоніс
Та як несеш, як самого осел везе?
Ксантій
30 Не знаю як, та плечі — мов побито їх.
Діоніс
Якщо нема підмоги від осла тобі,
То краще злазь і на собі неси його.
Жартома б'ються.
Ксантій
О, чом не бивсь я, бідний, у морських боях!
На весь би голос в мене заволав би ти.
Діоніс
(зупиняється перед храмом Геракла)
Ну, злазь, плутяго! От уже й дістались ми
До тих дверей, де вперше нам належало
Спинитись. Хлопче, хлопче, відчиняй мерщій!
(Стукає в двері).
Геракл
(виходить з дверей)
Хто там у двері грюкає? Хто преться там,
Немов кентавр? Ну, говори, що трапилось?
Діоніс
(ховаючись за Ксантія, шепоче до нього)
40 Гей, слухай.
Ксантій
Що?
Діоніс
Ти не помітив?
Ксантій
Що таке?
Діоніс
Як він злякавсь.
Ксантій
їй-богу, збожеволів ти!
Геракл
(голосно регоче)
Деметра свідок — сміху я не стримаю!
Кусаю губи, а проте сміюся я.
Діоніс
Підходь, диваче! В нас до тебе справа є.
Геракл
Та як же регіт стримати, побачивши
Левину шкуру на шафранній підтичці!
Яке безглуздя! Ці котурни й палиця!
Куди прямуєш?
Діоніс
Морем плив з Клісфеном я.
Геракл
І воював?
Діоніс
Ми потопили ворогу
50 Дванадцять чи тринадцять кораблів його.
Геракл
Ви вдвох?
Діоніс
Феб — свідок.
Ксантій
(до себе)
Отоді й прокинувсь я.
Діоніс
І от, коли на кораблі дочитував
Я «Андромеду», прямо в серце вдарило
Мені бажання, і яке, ти думаєш?
Геракл
Велике?
Діоніс
Ні, маленьке, як Молон отой.
Геракл
До жінки?
Діоніс
Ні.
Геракл
До хлопчика?
Діоніс
Та зовсім ні!
Геракл
До чоловіка?
Діоніс
(з жахом)
Що ти!
Геракл
Спав з Клісфеном ти?
Діоніс
Не смійся,
