💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Ключі Марії - Андрій Юрійович Курков

Ключі Марії - Андрій Юрійович Курков

Читаємо онлайн Ключі Марії - Андрій Юрійович Курков
не так? — запитала тихо Арета.

Олесь зиркнув на сторожа, який наставив цікавські вуха і відповів:

— Ні, все гаразд, то з редакції. Ходімо.

Коли вони відійшли, він розірвав конверт. Лист був від батька. Він упізнав його почерк. Олесь прочитав і вилаявся.

— О, шляк! Мій батько арештований!

Він відчув, як йому бракує повітря. Це ж через нього?

Арета взяла з його рук листа, пробігла очима і промовила:

— Радіомаяк! Он як усе цікаво закроюється! Цього я не врахувала.

— Ви про що?

— Та так... Роздуми про наболіле. Арешт вашого батька нічого не змінює. Ми однаково повинні потрапити до Львова, щоб його врятувати.

— Яким чином? — не зрозумів Олесь.

— Для початку треба з’ясувати, чи правда, що його арештували. Відтак увімкнути той радіомаяк.

— Я не зможу його увімкнути на відстані. Він десь там, у горах. Туди два дні лісом, три дні полем.

— Але ж ви можете позначити на мапі, де ви його сховали?

— Можу.

— Прекрасно. Я передам цю мапу тим, хто це зробить. Тоді нам залишиться чекати, коли вашого батька випустять. А якщо ні, то будемо діяти інакше... Хоча я думаю, що це просто чекістська хитрість. Не могли вони арештувати того, хто ще не завершив своїх досліджень Він їм потрібен! А тепер розкажіть мені все, що пов’язане з тим радіомаяком.

— То довга історія, — відповів Олесь.

— Нічого, я послухаю.

Він зловив себе на думці, що й так збирався їй оповісти свою пригоду, але не знав, з чого почати, а проте чомусь мав підозру, що це її може зацікавити.

Розділ 49

Київ, листопад 2019. Нічне стеження за Ріною викликає більше запитань, ніж дає відповідей

Час швидко доволікся до сутінків, і в Бісмарка від бажання бути непомітним і нерухомим стали злипатися очі. Він позіхнув кілька разів і впав у легку дрімоту. Холодна вологість повітря тільки сприяла сонливості. Очі заплющувалися, але він не без зусиль знову їх розплющував і, щоб якось розворушити себе, крутив головою, намагаючись напружувати м’язи шиї.

Він уже напівлежав на цих козлах, все ще впираючись ліктем в дошку, але вага тіла тиснула на руку, і, втомившись від не­зручної пози, Бісмарк просто ліг на бік, думаючи, що він і так не випустить з ока будинок з балкончиком. Але тут очі його заплющилися намертво. Він здався. Здався сну, думаючи, що все одно він все прекрасно чує — адже вуха не закриваються на ніч. Він все прекрасно чує навіть через дрімоту, почує і через сон, якщо той його здолає. Щойно поруч пролунає який-небудь звук чи просто шум, він обов’язково розплющить очі.

Десь години через три чи чотири, або навіть пізніше неподалік зупинилася машина. Водій заглушив мотор, і саме цей момент Олег уловив вухом крізь сон і внутрішньо стрепенувся. Буквально через кілька секунд рипнули двері.

Бісмарк розплющив очі, підвівся на лікті. Перед воротами будинку з балконом стояла сучасна, «наворочена», недержавна «швидка допомога». На даху крутого мікроавтобуса, крім поперечного ряду червоних і синіх мигалок, стирчало ще шість чорних товстих, але коротких антен. Поява швидкої змусила Олега занервувати, він злякався за Ріну. Але машина стояла спокійно, тихо, без сирен і ввімкненої світлової сигналізації. За шибою кабіни було видно голову водія і навіть край обличчя, він щось переглядав у смартфоні.

Двері в будинку були зачинені, але ж він виразно чув скрип. Отже, то приїхав лікар і зайшов усередину.

Холодне нічне повітря допомагало відігнати сон. Бісмарк сів на козлах, кашлянув і прикрив рот рукою.

«Але вона ж і під’їхала без сирени... — роздумував Олег. — Коли “швидку” викликають, вона ж завжди їде з сиреною? Чи вночі вони їдуть тихо? Машин мало, нема кого зганяти з дороги?!»

Думки потроху ставали динамічнішими. Він відчував реальне пробудження і тіла, і мозку.

Водій в таксі вимкнув смартфон і відкинувся на спинку сидіння. Його загострене, підняте догори підборіддя здивувало Бісмарка. Хіба шийним хребцям не боляче? Хіба можна так заснути?

Двері в будинку відчинилися, і дивний мишачий писк змусив хлопця, що сидів на козлах, подивитися вниз, на землю. Але звук, вочевидь, долинав не знизу.

Дві жінки в однакових червоних куртках вийшли з будинку і несли щось на руках до «швидкої допомоги». Якісь великі згортки.

Знову пролунав писк, який раптом трансформувався чи то в стогін, чи то в плач.

Одна жінка підійшла до кабіни «швидкої», стала боком і чимось вдарила по дверцятах машини. Може, ліктем.

В кабіні одразу ж спалахнуло світло. Водій вийшов і, похитуючись, підійшов до задніх фар, оглянув їх уважно. Потім відчинив задні дверцята. Заліз усередину.

— Обережно! — попередила його одна з жінок, передаючи згорток.

Знову зазвучав плач, дитячий плач, не голосний, але протяжний, як нескінченна скарга.

З вільними руками жінки повернулися до будинку лише заради того, щоб через кілька хвилин вийти звідти знову з великими пакунками в руках.

— Головне — не переплутати! — сказала одна на ходу.

— У них на руках бірочки! — заспокоїла її друга.

— Ні хера собі, — прошепотів здивований Бісмарк. — Що це ще за нічні ясла?

Сон остаточно покинув його. Він обережно звівся на ноги, щоб краще бачити, що відбувається. Жінки винесли ще кілька немовлят, після чого сіли в «швидку», і машина поїхала. Тихо, без сирени і звичної «світломузики».

Олег продовжував спостерігати за будинком, у якому продовжували світитися вікна. Ось одне з них згасло.

Вулицю раптом освітили фари іншої машини. Світло обігнало шум мотора, але коли машина зупинилася перед будинком з балконом, Бісмарк зрозумів, що і в цей момент її мотор працював практично безгучно. Очевидно, то була «Тесла» або інший електромобіль.

Двері будинку знову рипнули. На поріг вийшов чоловік похилого віку, слідом за ним жінка, яка підтримувала під руку Ріну.

Бісмарк швидко дістав мобільник, зробив кілька знімків, потім збільшив картинку і знову клацнув. Здавалося, смартфон не міг сфокусувати картинку, але Олег уважніше стежив за людьми, що вийшли на поріг, ніж за екраном мобільника.

Чоловік так і залишився стояти на порозі, поки жінка допомагала Ріні сісти в машину. Тільки потім, коли машина від’їхала, обоє зайшли до будинку. Світло у вікнах погасло. Знову стало тихо.

Бісмарк все ще стояв на козлах. Ноги мліли. Хотілося опуститися і сісти, але не на вологу дошку, а в тепле і м’яке крісло.

Він намагався зрозуміти побачене, але воно поки що не складалося в його голові в цілісну і чітку картину. Ніч. Чужий будинок. Вісім або скільки там немовлят? Швидка допомога, яка їх звідти відвезла? І потім інша машина забирає звідти Ріну, яка ледь переставляє ноги. Найбанальніша відповідь — Ріна працює годувальницею, і ці вісім немовлят висмоктали у неї не тільки молоко, а й кров. Але це ж нісенітниця! Навіщо вночі годувати немовлят? Та й узагалі, яким чином можуть з’явитись вісім запеленаних немовлят в приватному секторі Києва у когось стороннього вдома? Де їх взяли? Куди їх повезла «швидка»?

Коли Бісмарк зістрибнув на землю, під ногами тріснули гнилі гілки занедбаного саду. Він

Відгуки про книгу Ключі Марії - Андрій Юрійович Курков (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: