Біле Ікло - Джек Лондон

в трамвай, страшний і грізний, що громадився над ним, наче гора, дзвенів, гримів і плювався на нього вогнем. Або от він виманював шуліку з неба, і той летів стрілою вниз, падав на нього, але вже це не був шуліка, й той же таки трамвай. А ще йому снилося, що він у загороді в Красеня Сміта. Навколо юрба, і він знає, що буде бій, і не зводить ока з дверей, куди має ввійти його супротивник. Двері відчиняються, і на нього кидається трамвай. Безліч разів привиджувалося таке Білому Іклу, і щоразу його мучив невимовний жах.

Нарешті настав час, і остання пов'язка, останній пластир знято. Це був дуже врочистий день. Уся Сьєрра-Віста зібралася круг нього. Хазяїн чухав йому за вухами, а він любовно гарчав у відповідь. Дружина хазяїна назвала його «Спасенним Вовком». Цю назву підхопили інші, й відтоді жіноцтво не називало його інакше, як Спасенний Вовк.

Він силкувався звестись на ноги, але після кількох невдалих спроб упав. Він нездужав так довго, що його м'язи втратили пружність і силу. Засоромившись цієї кволості, так наче він провинний у чомусь перед богами, Біле Ікло героїчно напружився і таки встав на всі чотири лапи, похитуючись і перегинаючись із боку на бік.

— Спасенний Вовк! — хором вигукнули жінки. Суддя Скотт переможно глянув на них.

— Оце ж і ви кажете, — мовив суддя. — Саме те, що я весь час доводив. Жоден собака не зміг би зробити того, що він зробив. Він — вовк!

— Спасенний Вовк, — поправила його дружина.

— Так, Спасенний Вовк! — погодився суддя. — Віднині я так його й зватиму.

— Йому доведеться знов учитися ходити, — зауважив лікар. — Тож хай зараз уже й починає. Тепер воно йому не пошкодить. Виведіть його надвір.

І Біле Ікло вийшов з дому, а за ним, наче він король який, поштиво рушили всі мешканці Сьєрра-Вісти. Він був дуже кволий і, дійшовши до галявини, знесилився й мусив лягти спочинути.

Потім увесь похід подався далі. З кожним кроком у м'язи йому ніби вливалася сила, і кров швидше текла в жилах. Дійшли до стайні, і там при вході лежала Коллі, а півдесятка товстеньких цуценят вовтузились біля неї на осонні.

Біле Ікло подивився на них враженим поглядом. Коллі погрозливо загарчала, й він спинився на безпечній відстані. Бідон Скотт легенько підштовхнув до нього одне цуценя. Біле Ікло підозріливо наїжився, але хазяїн його заспокоїв. Коллі, яку тримала котрась із жінок, поглядала на нього насторожено й сердито гарчала.

Цуценя підповзло до Білого Ікла. Він нащулив вуха і з цікавістю на нього роздивився. Потім вони торкнули одне одного носами, і він відчув, як у морду його лизнув тепленький язичок. Не знаючи сам навіщо, він теж висунув язика й облизав цуценяті морду.

Вчинок цей боги привітали оплесками й вигуками захоплення. Біле Ікло здивувався і розгублено подивився на них. Тоді знов його взяла кволість, і він ліг, усе ще нащулюючи вуха; схиливши голову набік, він позирав на цуценя. На превелике невдоволення Коллі, до нього попідповзали й решта цуценят, і він з поважним виглядом дозволив їм вилазити на спину й перекидатись через нього. Оплески були розворушили в ньому колишню незграбність і ніяковість. Та це тривало недовго. Цуценята й далі собі вовтузилися круг нього, а він, приплющивши очі, спокійно дрімав на осонні.

ДЖЕК ЛОНДОН
Біографічна довідка

Відомий американський письменник Джек Лондон (справжнє ім'я Джон Гріффіт) народився 12 січня 1876 року. Виростав у злиднях. Батько покинув матір ще до народження малого Джека. Всиновив хлопчика бідний фермер Джон Лондон, другий чоловік матері.

Юнаком майбутній письменник поміняв багато занять. Він працював на консервному заводі, на електростанції, на джутовій фабриці, ловив устриці в Сан-франціській бухті, боровся з браконьєрами як рибний інспектор. 1893 року простим матросом вирушив у першу морську подорож — до берегів Японії. 1894 року брав участь у поході армії безробітних на Вашінгтон; був ув'язнений за бродяжництво.

1895 року Джек Лондон вступив до Соціалістичної робітничої партії, з 1901 по 1916 рік був членом Соціалістичної партії США. Він читав літературу з питань соціалізму, був знайомий з творами Карла Маркса та Фрідріха Енгельса.

Він самотужки підготувався і вступив до Каліфорнійського університету, але, не маючи досить грошей, щоб платити за навчання, полишив університет після третього семестру.

Коли на Алясці знайшли золото і країну охопила «золота лихоманка», він перебув зиму на Півночі (1897–1898). Джек Лондон був військовим кореспондентом під час англо-бурської (поїздка до Англії 1902 року) та російсько-японської воєн.

Молодий письменник захоплено вітав російську революцію 1905–1907 років. Він їздив по містах США, виступаючи перед робітниками й студентами з лекціями, в яких закликав своїх слухачів підтримати російський народ, висловлював віру в перемогу соціалістичної революції в усьому світі.

В 1907–1908 роках Джек Лондон перебував у кругосвітньому плаванні, яке описав у книзі «Подорож на «Снарку». 1914 року як кореспондент американських газет їздив до Мексіки, де збирав матеріали про визвольну боротьбу мексіканського народу. Останні роки життя провів у рідній Каліфорнії.

Літературну діяльність Джек Лондон розпочав у сімнадцять років, коли «Голос Сан-Франціско» надрукував його перший нарис «Тайфун біля берегів Японії». Потім побачили світ оповідання, повісті та романи про Північ, серед них «Поклик предків» (1903) та «Біле Ікло» (1906). Володимиру Іллічу Леніну дуже сподобалось оповідання американського письменника «Любов до життя», де герой завдяки нездоланній волі виходить переможцем у двобої з суворою природою Півночі.

Значне місце в творчості Джека Лондона посідає морська тема: повість для юнацтва «Подорож на «Сліпучому» (1902), роман «Морський вовк» (1904), у якому засуджується буржуазний індивідуалізм, реакційна ідеологія «надлюдини», та інші твори.

В романі «Залізна п'ята» (1907) письменник звертається до теми соціалістичної революції, вперше в американській літературі виводить образ робітника-революціонера.

Вершина творчості Джека Лондона — автобіографічний роман «Мартін Іден» (1908) — про трагічну долю письменника з народу в буржуазному суспільстві.