Смутна доба - Микола Смоленчук

 Невелика чата надвірних козаків київського воєводи, що їздили до Брацлава, поверталася назад правим берегом Тясмина. Пішли окружним шляхом, бо мали намір заїхати до Черкас — почули, що у Вишневецького, старости черкаського і канівського, бачили царевича Дмитрія.

Десяток ощетинених списами вершників то губилися за розлогими вербами, що торкалися вітами очеретів, то виринали з прирічкового зеленого буйства — коли кінська голова, а коли насторожений вершник. Кінь Таранухи йшов першим, його годованець Левко Розтопча, статний молодий козак, не одривав очей від протилежного берега, на ньому проглядалися крізь зелень монастирські бані на узвишші та хатки Чубівки з левадами до річки. Тимко зиркнув на годованця співчутливо: там пройшло його дитинство, найкраща пора людського життя. Сам би подався через плавні до крайньої хати, де на причілку[31] мальви і великий кущ любистку. Там жила колись незабутня Устинка!

— В'язи звернеш, козаче! — кинув Тарануха, тепло поглядаючи на парубка.

А той пас очима інше подвір'я, у другому ряду, на рівчаку, де на всохлому дереві і звідси видно було лелече гніздо. Там живуть Карпо з Теклею, його названі батьки. Гукни добре і почують!

Вони поминули село з монастирем на горі, з лісових хащ потойбічних підвищень виринув Плескатий камінь, куди Левко з хлопцями бігав колись спостерігати за татарами.

Козаки, байдужі до потойбічних красот, дрімали, вони не покидали сідел уже багато днів. Хіба коли перемовляться між собою, побачивши косарів на плавнях, або тюгукали на вепрів, що перебігали козацьку дорогу.

У Чигирин самозванець теж заїздив, і його гучно приймав староста Ян Данилович. Кажуть, по-царськи. Відчувалося, що мнимий царевич мав підтримку покордонного панства, яка кимсь підігрівалася, а дрібна шляхта, охоча на всяку авантюру, вітала можливого вінценосця, передчуваючи в його особі свої майбутні вигоди.

Напроти Медведівського переїзду через Тясмин, це верстах[32] у десяти нижче Чубівки, козаки зупинялися перепочити, милуючись розірваним надвоє і загубленим у річкових плавнях Миколаївським монастирем та кучним селом Медведівкою за ним. Левко благально дивився на Тарануху, і той зрозумів його. У самого появилося не менше споминів, ніж у парубка.

— Заїдь до батьків, коли так уже хочеш. Тільки не барись!..

Левко щасливо засмикав повіддям, скеровуючи коня вниз, на переїзд через Тясмин.

Карпа Розтопчу він застав майже на воротях. Два повних колісних ходи, причеплених до візка з плетеним ящиком — батькова робота не одного тижня. Старий кинув у передок дерев'яне барильце[33] з якимсь питвом: візок теж заповнений укладеними одне до одного колесами — і заспішив до прийомного сина.

— То добре, що застав: їду на завтрашній ярмарок до Черкас, — зрадів, одводячи до конов'язі його огиря[34].

Текля заплакала, обійнявши його. А тоді метушилася коло печі, бігала чогось у хату та до льоху, наче до неї приїхав загін.

— Усі нас забувати стали, усі!..

— Це ти добре зробив, що звернув. І Тимка давно не бачили, — шкутильгав навколо Левка старий Розтопча, наче хотів роздивитися на козака з усіх боків.

Левко не збирався засиджуватись.

— І я з вами. Побачу лишень діда Юхна і поїдемо. Як він тут?

— Ще скрипить. А де ж йому бути, звичайно, коло монастирських бджіл...

Розтопчиха знову голосила.

— Тільки в двір і вже й назад. Хоч день-два погостював би, на тобі ж шкіра кості!...

Не вмолила: одному треба вранці бути на ярмарку, а другому — доганяти загін. Господарі зводили кінці з кінцями. Майструючи ходи для возів, Карпо жив не широко, але й не бідував — на двох вистачало. Та той товар добрий, який покупець забрав, треба не прозівати ярмарок.

— Коли уже хтось з вас онуків мені принесе?

Її синів, названих братів Левка, теж розкидало по світові.

Текля провела своїх аж за рівчак.

Трапилося це в Черкасах, на майдані коло Старостинського замку. Багата карета з відкидним шкіряним верхом притиснула їх до чийогось тину. Левко скочив з коня, щоб допомогти Розтопчі вправитись з причепленими до задка ходами, вони роз'їхались у різні боки.

Вирівняв ходи та так і закляк, глянувши на карету. Біля кучера, спиною до коней, сидів немолодий старшина у зеленій бекеші з галунами — правий рукав бекеші пустував, —