Вийди і візьми - Тимофій Гаврилів

викапаний татусик, похитували головами інші. Мріяла, щоб його життя склалося, як у казці. Возила в садок; до школи водив Жак. Записала на бальні танці, плавання, теніс, боротьбу. До художньої та музичної шкіл. Уявляла різнобічно освіченим, ставним парубком. Але, тоді як інші давно елегантно пурхали, її син марно силкувався присісти на одній нозі в найвіддаленішому кутку, де на нього ніхто не звертав уваги.

Плавання завершилося порятунком з басейну, на кортах махав ракеткою, коли м’яч уже пролітав, а на боротьбі всі наступні рази після того, як уперше опинився на маті, падав сам, випереджаючи суперника. З художньої школи його відрахували, бо ніхто, крім нього і неї, його відчайдушної матері, не впізнавав у намальованому дерева, а в музичній атестували брак слуху та голосу.

Нехай, аби лише живим повернувся. Жак дорікає, що своїми надуманими страхами вона, яка сина вигодувала, вона, яка, коли хворів, сиділа, не склеплюючи повік, тоді як Жак заходився солодким храпом, не дає малюкові розвиватися. Під носом магазин, де щочетверга в металевій ванні, наче в акваріумі, плавають розгодовані коропи з булькатими очима й відкопиленими губами. Матильда купує найбільшого, ріже на шматки, смажить в олії. Якщо треба, купуватиме двох і трьох.

Скорочуючи шлях, Жак подався туди, де ліхтарі світили тьмяніше, а стовпи розташовувалися на більших відстанях. Позаду, намагаючись не відставати, тривожно перебирала лапами асфальт Кулька. Жак саме досвистував куплет настирливої мелодійки. Кількох секунд — побачила би його Матильда! — Жакові вистачило, аби з дерев’яного паркана, що тягнувся вздовж розбитого тротуару цієї відлеглої вулиці, висмикнути жердину.

Жак рубонув, як ікла нападників — зграї приблудних псів, що ночами окуповують місто, а зараз оце взяли в облогу їх, Жака і Кульку, ладні були вп’ястися в його плоть. Перед Жаком зринув школяр із ранцем, як носив у дитинстві. Якусь мить школяр дивився на нього. Потім обличчя почало змінюватися. Одночасно із тим, як до свідомості долинув зміст не по-дитячому серйозних слів, Жак відчув, як ноги несуть його геть.

— Кулько! — покликав, не озираючись.

Щойно на головній вулиці Жак засапано зупинився. Знудило його геть раптово, і він виблював, тримаючись за ріг будинку. Йшов, похитуючись, наче пияк, а позаду покірно трюхикала Кулька.

3

Жак дзвонив і дзвонив, марно вовтузячись у заблокованому зсередини замку. Нудота відступила, і тільки у скронях то наростав, то спадав біль, наче гупали обухом.

— То ви? — до нього нарешті долинув Матильдин голос.

Кулька нагострила вуха.

— Знаєш, скільки я вже видзвонюю? — переходить у наступ Жак.

Матильді раптом здається, що не такий він уже в неї поганий, хай розсіяний, зате не напивається, як інші, не бешкетує і приятелів не водить. І син їхній, за яким умліває. Наче спотворене віддзеркалення її власного, постало за порогом обличчя Жака. Матильда звелася навшпиньки, зазираючи через плечі, від яких тхнуло гаражем і вулицею.

— А син?

— Син… — пересилюючи біль, протягнув Жак.

— Де мій син?

Жак недолуго скинув плечима:

— Малюк…

— Де він?

— Не хоче.

— Що не хоче?

— Вертатися.

— Як?

— Так.

— Кажи негайно, що сталося!

— Нічого.

— Надворі темна ніч!

— Затявся і край.

— Ти ж батько!

— Батько…

Те, що він батько, дало Жакові сяке-таке прояснення, подібно до сонячного променя, що торує шлях крізь туман. Якби його воля, Жак почепив би собі стрічку, як на параді, аби його бачили, ЩАСЛИВОГО БАТЬКА СВОГО МАЛЮКА.

— Ти сказав йому, котра година?

— Ще б пак.

— А він?

— Проситься.

— Що означає, проситься?

— Будь ласонька, таточку…

— Таточку!

— Так і сказав! — Жак удав ображеного.

Стук у скронях помалу вщухав.

— їдеш по власного сина і не маєш авторитету привезти додому!

— Малюк голодний, — перебив Жак, відчувши посмоктування, — просив бутербродів.

— Бутербродів… — простогнала Матильда.

— Подумай, якби ти була у такому віці.

— А ти в якому?

Жакове обличчя перекосилося подобою усміху.

— Я їду з тобою, — вирішує зненацька Матильда.

Такий поворот збиває Жака з пантелику — як ото вітровій скидає з голови капелюх. Жак роззирається в пошуках рятунку:

— Тісто!

— Тісто…

— Глянь! — кричить мало не на радощах.

Упевнившись, що Матильда біля тіста, яке, перебравши вінця, розповзлося по столі, Жак прокрадається до вітальні. Висунувши шухляду, хапає автомобільні ключі й хутко зникає в туалеті, де його й заскочує Матильдин голос.

— Я зараз.

Жакові робиться легко і добре.

— З тобою все гаразд? — освідчується Матильда.

Жак відчиняє двері.

— Ходімо.

Кулька зіскакує з килимка. Клацає, замикаючись, дверний замок.

— Сходинок одинадцять і не менше, — Жак підніс догори вказівний палець. — Зарубай це собі, Кулько, на носі.

Одна, дві, три, чотири, п’ять…

— Починай лічити з тієї, на якій стоїш, — повчав Жак, рахуючи сходинки.

Протиснувшись між ним і стіною, Кулька біжить попереду.

— Ось так ти побувала майже вдома. Я тебе неодмінно запрошу, — мовив Жак і вже не так упевнено додав. — Колись іншого