Кривоклят - Яцек Денель

не позбавленій смаку та вразливості, я пішов до університетської лікарні й записався до лікаря-психіатра, який через п’ять хвилин розмови поправив дротяні окуляри, сперся ліктями на стільницю й вимовив ті страшні слова: Нічого особливого, це зовсім не серйозна хвороба, і розлад без загрози для здоров’я, радше своєрідна душевна хрипота, яку слід перележати в лікарняному ліжку. І саме цієї миті він викрав мене, як Вільшаний король[8], викрав мене на багато років — вісім, десять, дванадцять — в ілюзію так званої легкої хвороби, у якій я сприймав його за свого спільника й ділився з ним кожним, навіть найменш суттєвим симптомом, який найчастіше просто був симптомом життя в його нечуваному розмаїтті, розмаїтті, нечуваному навіть за стінами лікарні чи медичного центру. А він не залишився переді мною в боргу й разом із колегами прописав валіум і галоперидол, прописав інсуліновий шок та електрошок, прописав групову й біхевіоральну терапію, прописав антидепресанти, заспокійливі засоби й засоби антипсихотичні, я ж кожного нового місяця і року був йому щоразу більше вдячним за його старання, цілими днями лежав у ліжку, втупившись поглядом у стіну, або, сидячи на лікарняній терасі, прикурював одну сигарету від іншої та міркував, як найдовершеніше й найщиріше висловити йому свою безмежну вдячність за електрошок, за інсуліновий шок, за заспокійливі й антипсихотичні засоби, покликані по черзі витягнути мене з легкої душевної хрипоти, а насправді запроторили в хронічну й важку хворобу, яку й далі підступно визначали як легку. Якби навіть мене регулярно випускали з лікарні, закладу чи медичного центру, стверджуючи, що я можу розпочати так зване нормальне життя, якби спокушали мене перспективою зануритися в суспільство як так звана корисна одиниця, що без опору та рефлексій — оскільки опір і рефлексія для лікарів-психіатрів неспростовне свідчення хвороби, хоча насправді є найочевиднішими ознаками здоров’я — приймає так звані принципи суспільного співіснування, отримує роботу, хоч і нестабільну, починає функціонувати в тижневому, місячному й річному циклі, працює від дзвінка до дзвінка з понеділка по п’ятницю, у суботу йде на танці або на побачення, або на побачення з танцями, у неділю — до церкви або на риболовлю, або співає тенором у Чоловічому співочому колі «Пісенний Вінок» у Сімбаху-ам-Інні, або сидить за столом із розкладеним набором для моделювання, складаючи модель корабля, отримує місячну зарплату, навесні їсть ранні овочі та фрукти, влітку — чорницю й малину, восени — яблука та грушки, взимку — горіхи та сухофрукти, використовує гарантовані законом дні відпустки та всі гарантовані законом вихідні дні — і постійні, і рухомі, тобто перше січня — Новий рік, шосте січня — Богоявлення, далі, якщо ти лютеранин, — Страсна п’ятниця, далі — Великодній понеділок, перше травня — Свято праці, Зелені свята, Свято тіла і крові Христових, п’ятнадцяте серпня — Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, двадцять шосте жовтня — Національне свято Австрії, перше листопада — Усіх Святих, восьме грудня — Непорочне зачаття Пресвятої Діви Марії, двадцять п’яте грудня — Різдво, двадцять шосте грудня — святого Штефана — кажу ж, якби мене спокушали такою перспективою, то тільки для того, щоб одразу ж її забрати. Не трапилося жодного разу, щоб я жив так званим нормальним життям у Новий рік і дотягнув у ньому до Різдва, ба більше, не трапилося навіть, щоб я на Богоявлення співав колядки в Чоловічому співочому колі «Пісенний вінок» у Сімбаху-ам-Інні й виконував із ними національний гімн у Національне свято Австрії; все моє так зване нормальне життя було геть ненормальним, оскільки тільки-но я пропрацював достатньо довго, що отримав право на відпустку, тільки-но познайомився з дівчиною, пересилив себе, через кілька субот пішов із нею на побачення і розпочав роман, тільки-но зійшовся з так званими колегами по роботі, з якими в кілька субот, пожертвувавши побаченням, ходив на пиво або на ярмарок до сусіднього населеного пункту, тільки-но запам’ятав їхні імена, прізвища, імена їхніх дружин, дітей, які звик люб’язно запитувати, тільки-но виконав усі ці нескінченно виснажливі вправи, то одразу під час відвідин лікаря, і далі вважаючи себе легкохворим, видавав себе кількома незначними симптомами, що блискавично видирало мене з так званого нормального життя, з тижневого, місячного та річного ритму, аби вкинути мене в цілковите безчасся закладу, лікарні або медичного центру. Тільки сердечній доброті, тільки нечуваній сердечній доброті й глибокій любові та сміливості моєї майбутньої дружини я приписую остаточне рішення про наш шлюб, попри те що махина психіатричного лікування то видирала мене, то знову повертала, згідно зі своїми секретними графіками страждань і терапії, через що весь час від заручин до весілля був, власне кажучи, низкою уривчастих епізодів, які щоразу вимагали чергового ламання та нового знайомства; повторюю, тільки нечуваній сердечній доброті моєї майбутньої дружини, а також її глибокій любові я приписую те, що, хоч вона й не була особою з медичною освітою, а лише наділеною точним поглядом на іншу людину, вона переконала мене перестати вважати себе легкохворим, чиїм головним завданням є ошукувати лікарів, відвертати їхню увагу, приховувати від них усі симптоми, одне слово — визволятися від їхньої опіки, коли й наскільки це лише можливо. Так розпочалися одинадцять найщасливіших років мого життя. Від них я нині відрізаний не лише смертю своєї дружини, а й брамою, яку стережуть охоронці Ауербах і Длугий, а якщо, як я вже згадував, ви вважаєте, що легко отримати перепустку з Медичного центру «Замок Іммендорф», то жорстоко помиляєтеся; інша річ — колись, як свіжоспечений важкохворий пацієнт, до якого лікарі-психіатри зненацька втратили інтерес, який раптом перестав цікавити їх як випадок, що його можна вилікувати, пацієнт, який чудово надається до випробування нових терапій і страждань, що приймаються з неодмінною вдячністю; як свіжоспечений важкохворий пацієнт я відчув завдяки тій незафіксованій зміні, тій геть тенденційній зміні, що випливала з довільних лікарських оцінок, цілковитій переміні лікарів, які досі радше обходили мене десятою дорогою, ніж підходили й заговорювали, ба більше, які часто-густо взагалі не заходили до моєї палати, а коли я запитував про можливість перепустки додому, вони знизували плечима й, не надто стишуючи голос, казали, що цьому перепустка й так зовсім не зашкодить, все одно де він лежить — тут чи вдома, якщо, певна річ, близькі беруть на себе відповідальність, бо Медичний центр «Замок Іммендорф» відповідальності взяти не може, так само як не може її взяти за дію циклонів або землетрусів. Але тепер, коли я пацієнт, засуджений кількома законними судовими вироками за завдання матеріальної шкоди на значну суму з використанням