На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари) - Станіслав Вінценз
При цих словах Петрицьо нахмурився і вибалушив очі. Приклав два пальці до таблиці і промовив тремтячим голосом:
— Присягаюся Богом, Матір’ю Божою, що стереже води і право на водах, і цим ревашом, що реваша не занедбаю, буду його стерегти, врятую від вогню і від води, навіть якби я сам мав загинути. Для добра всіх людей — Амінь.
— Приймаємо присягу, — сказав Вітролом.
— Амінь, — повторили бутинарі хором.
2
Фока прославився тим, що говорив спокійно, ніколи ні на кого не кричав, не ображав, тому його слухались. Перш ніж оголосити умови бутину, сказав:
— Ми думали про це разом з батьком під кінець свят довго, цілий день аж до ночі, що кому належить і як розділити заробіток. Але нехай кожен з вас добре подумає, нехай запитає, а навіть нехай відразу вдарить і переверне те, що неправильне. Бо коли ми закінчимо реваш, то немає такої сили на світі, яка б перевернула. Як назвався грибом, то лізь у кошик. Хто поставив свій знак, той поставив на сакраменті.
Фока замовк, мовчали всі, але, лежачи чи стоячи, всі похилилися до Фоки. Серед вільних людей мовчанка має свою вагу, як промовиста перерва, як музична пауза. Більш за все визнають те, коли хтось говорить і прикладає зусилля, щоб переконати. Не піддаються ілюзіям, що коли хтось мовчить, то вже цим самим чинить добре. Тим більше, що він, не питаючи і нічого не кажучи, міг би нав’язати іншим те, чого б вони не хотіли. Щоправда, щодо мовчунів, то вони не завжди є справедливими. Якось так їм часом здається, що впертий мовчун наверстує міною, прикриває своє невміння чи заздрість. Та коли бувають неотесані і навіть дикі, то короткий незрозумілий наказ, що вимагає мовчазного виконання, будить в них дикий розпачливий опір.
Фока розглядався довго і уважно, потім покликав до себе найстаршого із Кочерганів, Вітролома, Пехкала, а також Савіцького.
— Сідайте поряд, перевіряйте ще раз кожен рахунок, помагайте, щоб не було помилки.
Коли вони сіли поруч з ним в колибі, стало ще тихіше, навіть побожно, аж сонно. Бистрецькі рубачі знали, що будуть спільниками і, здаючись на Фоку, хоч вже й отримали завдатки, ніколи не допитувались про розрахунки. Якщо щось рахували і карбували, то тільки кількість колод, зрубаних за день. Всі знали тільки те одне, що денна оплата для кожного — втім і для Фоки, Савіцького і Петриця — становить гульден в день, а що стосується іншого, то при реваші буде така угода, яку визначить сам Фока. Показуючи таблицю, Фока пояснював:
— Ця сторона, започаткована червоним солярним знаком, — це витрати, кошти всього бутину, заробітки всієї спілки. Розрахунки тимчасові. Коли буде загальна згода, тоді всі карби пофарбуємо червоним. Зворотна сторона, пофарбована синім, покаже розрахунок того, хто вже що отримав і що отримає ще, відповідно до свого власного ревашу.
Фока підвищив голос:
— Спочатку витрати: хто працює в лісі — гульден за день. Доплата для рубачів, якою мають поділитись, гульден за колоду. Доплата з зсування, ризування, складання в порташі і миґли — до поділу гульден за п’ять колод. Збивання дараб — гульден за тальбу на всіх. Кєрманичі за довіз дараб у Кути — 12 гульденів, до Чернівців — 20 гульденів, до Галацу в Румунії — 30 гульденів. Але тільки коли довезуть. Бо якщо розіб’ють дарабу і дерево пропаде, пропаде і заробіток, оскільки покупці нам не заплатять. Згода?
— Згода, згода. — пролетіло жваво по колибі.
Коли Фока карбував і фарбував червоним, Петрицьо тихо запитав:
— А за життя кєрманича хто заплатить?
Фока зупинився:
— Хочеш сказати, хто заплатить, якби з кєрманичом, не дай Боже, щось сталося?
Петрицьо знітився:
— Так, певно, хіба ж таке не буває…
Фока активно закивав головою:
— Так, це треба розглянути, є два способи.
Присутні жваво закивали головами, не мов хотіли відігнати киваннями небезпеку.
— А якби… — Вітролом звернувся до Фоки, видобув голос з глибини грудей і замовк.
Петрицьо здогадався і закінчив:
— А якби з рубачами щось сталося?
Фока поспішно відповів:
— Але спочатку звичайні кошти, щоденні витрати, а про випадки пізніше. Отже, їжа від свят до Юрія, за 110 днів — 200 гульденів (їжі до свят не рахуємо). Інструмент і перевозки — 1000 гульденів. Бистрецькі рубачі від початку і до свят та після свят до Юрія — 1440 гульденів щоденна робота, помічники, що були до свят, і після свят до Юрія, — 1000 гульденів. Інші, починаючи від свят до Юрія, — 2228 гульденів. Доплати для рубачів за колоду до ризування і до збивання дараб — 14000 гульденів. Доплата за копання гаті перед святами — 500 гульденів, доплата за копання весною, — припустімо, 1500 гульденів. Якщо все це разом додати, то вийде 21668. Закарбуємо тут ще, що доплату для керманичів зараз важко розрахувати, а також втрати дерева, якщо розіб’ються дараби, тому для цього залишимо окремий запас дерева.
Він звернувся до Кочергана:
— Перерахуйте.
Звернувся до колиби:
— Чи хтось щось хоче сказати?
Ніхто не відізвався, тому Фока пофарбував карби червоним, після чого пояснював далі:
— Ми спілка, ми самі собі господарі у бутині, тому спочатку мусимо думати про витрати, і тільки потім про заробітки. За наше дерево платять краще, ніж за інше, ми вже зараз маємо більше робітників і можемо зрубати більше дерева, ніж планували на самому початку — біля 10000 колод. Тож відкладімо 1000 колод про запас і обережно підрахуймо: 3000 колод, сплавлених до Кут по десять гульденів за колоду, принесе нам 30000. 3000 колод до Чернівців по 15 гульденів за штуку дасть 45000 гульденів. 3000 колод до румунського міста Галац по 25 гульденів за штуку дасть нам 75000 гульденів. Разом
