Емма - Джейн Остін
Візит ввічливості завершувався, і містер Вестон почав метушитись. Йому час іти. У «Крауні» на нього чекали справи, пов'язані із заготівлею власного сіна, а в крамниці Форда місіс Вестон веліла йому зробити безліч покупок; але він не квапить нікого іншого. Його син, вихований достатньо добре, щоб прислухатися до цього натяку, теж негайно підвівся і мовив:
— Оскільки на вас чекають справи, добродію, то я скористаюсь нагодою і завітаю до вас, адже це все одно доведеться робити рано чи пізно, тому краще зайти зараз. Я маю честь бути знайомим із вашою сусідкою, — звертаючись до Емми, — яка мешкає в Гайбері чи десь на його околиці; це сім'я Ферфакс. Сподіваюсь, мені неважко буде знайти їхній будинок; хоча, здається, Ферфакс — не зовсім правильне прізвище, скоріш це Барнс або Бейтс. Ви знаєте сім'ю під таким прізвищем?
— Звичайно ж, знаємо! — вигукнув його батько. — Місіс Бейтс — ми проїздили повз її будинок — я бачив у вікні міс Бейтс. А ти ж знайомий з міс Ферфакс; пам'ятаю, ти казав, що познайомився з нею у Веймуті та що вона гарна дівчина. Постарайся зайти до неї.
— Немає необхідності заходити сьогодні вранці, — відповів молодий чоловік, — це можна зробити якогось іншого дня, але ступінь нашого знайомства у Веймуті…
— Знаєш що, йди сьогодні, йди. Не відкладай візит. Ніколи не рано робити те, що належить. До того ж, Френку, мушу дати тобі пораду: слід уникати будь-якого браку уваги до неї тут. Коли ти бачив її з Кемпбеллами, вона була рівнею всім тим, із ким спілкувалася, але тут вона живе у бідолашної старої бабці, що ледве зводить кінці з кінцями. Якщо ти зволікатимеш із візитом, то це буде розцінено як зневага.
Схоже було, що сина вдалося переконати.
— Пам'ятаю, вона говорила, що ви знайомі, — сказала Емма. — Міс Ферфакс — дівчина надзвичайно елегантна.
Френк погодився, але слово «так» було мовлене настільки тихо, що це ледь не змусило її сумніватися в його щирості, та, мабуть, у великосвітському товаристві існують свої, відмінні критерії елегантності, якщо в цьому відношенні Джейн Ферфакс вважається посередністю.
— Якщо її манери ніколи не вражали вас раніше, то сьогодні це станеться неодмінно, — сказала Емма. — Ви побачите її у вигідному світлі, побачите і почуєте; хоча — ні, боюсь, ви її зовсім не почуєте, бо вона має тітоньку, що теревенить без перестану.
— Добродію, а ви що, знайомі з міс Джейн Ферфакс? — спитав містер Вудхаус, як завжди останнім приєднуючись до розмови. — Тоді дозвольте вас запевнити, що вона — дуже приємна молода особа. Приїхала сюди навідатися до своїх бабусі й тітки — людей вельми достойних; я знайомий з ними все своє життя. Упевнений, що побачивши вас, вони зрадіють надзвичайно; один із моїх слуг проведе вас.
— Ні в якому разі, шановний добродію, мене проведе батько.
— Але ваш батько так далеко не йде, йому треба лише до «Крауна», а це по інший бік вулиці; до того ж будинків багато, і ви можете заблудитись; окрім того, йдучи пішки, можна вимазати взуття, якщо не знати стежини, тож мій кучер підкаже вам, де найкраще перейти вулицю.
Містер Френк Черчілль все ще опирався з виглядом дуже серйозним, тому його батько енергійно підтримав його, вигукнувши:
— Мій добрий друже, це абсолютно непотрібно, Френк здатен відрізнити калюжу від сухого місця, що ж до місіс Бейтс, то для нього добратися туди з «Крауна» — що оком змигнути.
Тож їх відпустили без супроводу; один із них сердечно кивнув головою, інший — граціозно вклонився, і два джентльмени пішли. Емма залишилася дуже задоволеною таким початком знайомства і тепер могла коли завгодно віддаватися роздумам про те, як вони всі почуваються в Рендоллзі, і перебувати в цілковитій упевненості, що там усе гаразд.
Розділ 6
Наступного ранку містер Френк Черчілль з'явився знову. Він прийшов разом із місіс Вестон, до якої, здавалося, ставився з такою ж сердечністю, як і до Гайбері в цілому. Виявилося, що він сидів із нею вдома, щонайприязніше спілкуючись, доки не підійшов її звичний час для моціону; бажаючи змінити маршрут прогулянки, вони відразу ж вирішили піти до Гайбері. Він не сумнівається, що можна приємно прогулюватись будь-де, але чомусь завжди обирає звичайний шлях. Гайбері, цей просторий, бадьорий і радісний на вигляд Гайбері завжди вабитиме його до себе. Для місіс Вестон слово «Гайбері» означало Гартфілд; вона була переконаною, що і для нього воно означає те ж саме. Отож вони відразу туди й подалися.
Емма не очікувала на їхній прихід, бо містер Вестон, коли зазирнув до них на хвилину — тільки щоб почути, який гарний у нього син, — про їхні плани не знав нічого. Тому для Емми було приємною несподіванкою бачити, як вони — рука в руку — підходять до будинку. Вона хотіла зустрітися з ним іще раз, а особливо — у компанії з місіс Вестон, бо від його ставлення до неї залежала її думка про нього. Якби він не показав себе тут належно, то ніщо не могло б уже йому зарадити. Та коли вона побачила їх разом, то відразу ж заспокоїлася. Френк віддав належне місіс Вестон не тільки красивими фразами й надмірними компліментами, ніщо не було більш доречним і приємним, ніж його ставлення до неї, ніщо не вказувало так виразно на його бажання сприймати її як друга і забезпечити її приязнь до себе. І оскільки їх візит розтягнувся на весь ранок, Емма мала достатньо часу, щоб отримати правильне уявлення. Вони прогулювалися разом годину чи дві — спочатку навколо гартфілдівських чагарникових насаджень, потім — у Гайбері. Усе викликало у Френка захоплення; містер Вудхаус дуже зрадів би, почувши, як він насолоджується виглядом Гартфілда; а коли вони вирішили йти далі, то він зізнався в бажанні познайомитися з усім селищем, цікавлячись і захоплюючись побаченим частіше, ніж передбачала Емма.
Деякі з предметів його інтересу викликали почуття дуже приємні. Він благав, аби йому показали той будинок, в якому так довго жив його батько,
