💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Бруно Шульц

Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Бруно Шульц

Читаємо онлайн Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Бруно Шульц
самовіддано, зосереджено і старанно. Врешті, коли й це не допомагало, він вилазив на стіл і тупав босими ногами, згорблений та посивілий. Ми ж заходилися від сміху.

Тоді ж і трапився той гідний пошкодування інцидент, який усіх нас переповнив смутком і соромом. Ніхто з нас не лишився безвинним, хоч ми й не чинили зі злої волі. Це була радше наша легковажність, недостатність поваги і розуміння щодо високих батькових турбот, наша необережність, яка, наклавшись на непередбачувану, незахищену, схильну до крайностей батькову натуру, призвела до справді фатальних наслідків.

У той час як ми, ставши півколом, забавлялися на повну, батько нечутно прослизнув до крамниці.

Ми пропустили момент його появи. Зауважили його щойно тоді, коли раптове усвідомлення зв’язку речей прошило його блискавкою і викривило обличчя диким пароксизмом жаху.

Мати вбігла геть налякана. «Що з тобою, Якубе?» — закричала вона, тратячи подих. З розпачу вона хотіла вдарити його у спину, наче він чимось подавився. Але було вже запізно. Батько увесь зіщулився й нашорошився, обличчя ж його швидко розкладалося на симетричні складові потрясіння і нестримно руйнувалося на очах під тягарем непомірної катастрофи. Поки ми встигли зрозуміти, що сталося, він різко завібрував, задзижчав і звіявся нам перед очима, весь забринівши, монструозною й волохатою, сталево-блакитною мухою, що в шаленому метанні стала битися об усі крамничні стіни. Страшенно вражені, ми слухали той безнадійний лемент, глуху, але виразно модульовану скаргу, що збігала вгору і вниз усіма регістрами бездонного болю і непогамовного страждання під темною крамничною стелею.

Ми стояли приголомшені і глибоко засоромлені цим печальним видовищем, уникаючи прямих поглядів одне одного. У глибині душі ми відчували деяку полегкість від того, що критичної миті батько все-таки знайшов собі вихід із глибокого провалу. Ми дивувались його безкомпромісному героїзму, з яким він без роздумів кинувся у глухий кут відчаю, що з нього, здавалося, вже не повертаються. Слід було, зрештою, сприйняти цей батьків крок cum grano salis[202]. То був радше внутрішній жест, різка і розпачлива демонстрація, що все ж оперувала мінімальною дозою дійсності. Не слід забувати: більшу частину того, про що ми тут розповідаємо, можна покласти на карб отих літніх аберацій[203], тієї канікулярної напівреальності, тих безвідповідальних побічних проявів, що без жодних гарантій трапляються на рубежах мертвого сезону.

Ми мовчки вслухалися. Це була рафінована батькова помста, його відплата нашим сумлінням. Відтепер ми були назавжди приречені слухати це сумовите низьке бриніння, що скаржилося дедалі настирливіше, дедалі зболеніше — і раптом вщухало. Якусь мить ми з полегшенням насолоджувалися тією тишею, тією милосердою паузою, протягом якої в нас будилася несмілива надія. Однак невдовзі воно поверталося — невтамоване, дедалі плаксивіше і роздратованіше, й ми усвідомлювали, що цьому безмежному болю, цій бринливій клятьбі, приреченій на бездомне биття об усі стіни, не існувало ні кінця, ні визволення. Той глухий до всіх умовлянь плаксивий монолог і ті паузи, протягом яких він, здавалося, на мить забував про себе, аби потім озватися ще голоснішим і лютішим плачем, ніби в розпачі скасовував попередню мить затишшя, нервували нас до глибин. Страждання, якому немає меж, страждання, вперто закрите в коло своєї манії, страждання, що самозабутньо й запекло бичує самого себе, врешті робиться нестерпним для безпорадних свідків нещастя. Ця ненастанна і гнівна відозва до наших жалощів містила в собі надто виразний докір, надто яскраве оскарження нашого власного благополуччя й не могла не будити спротиву. В душі ми виступали з осудом, сповнені замість печалі злістю. Невже і справді не було в нього іншого виходу, як тільки наосліп кинутися в цей жалюгідний та безнадійний стан, і невже, потрапивши в нього із власної чи нашої вини, він не міг знайти в собі достатньо твердості й гідності, щоб витримувати його без нарікань? Мати ледь гамувала гнів. Продавці, посідавши на драбинах у тупому ошелешенні, криваво замріялися про мухобийку, з якою вже подумки ганяли полицями, аж їхні очі наливалися червоним. Полотняна маркіза над входом яскраво тріпотіла у спеці, пополудневий жар крокував милями залитої світлом рівнини, спустошуючи далекий світ під собою, а у крамничному напівмороці, під темною стелею, безвихідно запетльований у свій політ і ошалілий, носився батько, намотуючи себе на розпачливі зиґзаґи своєї гонитви.

III

Про те, наскільки несуттєвими, попри всі очікування, є насправді такі епізоди, можна судити з факту, що ще того ж дня увечері батько сидів, як завше, над своїми паперами, а інцидент, здавалося, був давно забутий, глибоку ж уразу подолано і загоєно. Звісна річ, ми утримувалися від будь-яких натяків. Не без задоволення ми спостерігали, як батько в цілковитій напозір душевній рівновазі та нібито погідній контемпляції старанно заповнював сторінку за сторінкою своїм каліграфічним рівним почерком. Тим важче однак давалося стерти сліди компрометаційної особи бідного селюка — відомо ж, як чіпко вкорінюються такого штибу залишки на певних підґрунтях. Ми свідомо не зауважували протягом тих порожніх тижнів його, що все танцював у темному закуті на ляді, день у день меншаючи й день у день сіріючи. Уже ледь видимий, він усе ще посмикувався на своєму посту, добродушно усміхнений, зігнутий над лядою, і невтомно стукав, уважно дослухаючись і щось потиху собі бурмочучи. Той стукіт виявився його справжнім покликанням, що йому він віддавався без вороття. Ми не відкликали його. Надто далеко він зайшов, щоб його досягнути.

Літні дні не мають смеркань. Поки ми роззирнулись, у крамниці була вже ніч; запалювано велику гасову лампу, і справа точилася далі. У ті короткі літні ночі не варто було повертатися додому. Години спливали, батько ж тим часом сидів у позірній зосередженості і позначав береги листів дотиками пера, лишаючи там чорні летючі зірочки, чорнильних чортиків, волохаті пушини, що заблукано кружляли в полі зору — відірвані від великої літньої ночі за дверима атоми темряви. А ніч за дверима розсипалася, мов порхавка, в тіні абажура засіювався чорний мікрокосмос пітьми, заразна висипка літніх ночей. Окуляри сліпили його, гасова лампа висіла за ними, як пожежа, оточена метушнею блискавиць. Батько чекав, чекав із нетерпінням і дослухався, втуплений у яскраву білість паперу, що нею пропливали всі ті темні галактики чорних зір і космічного пилу. За батьковими плечима, ніби й без його участі, точилася велика гра щодо крамниці, точилася — що дивно — на картині, яка висіла за його головою поміж реєстратурою[204] та дзеркалом, яскраво освітленим гасовою лампою. То була картина-талісман, незбагненна картина, картина-загадка, ніколи до кінця не витлумачена, що передавалася з покоління в покоління. Що

Відгуки про книгу Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Бруно Шульц (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: